«Найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування» ©

Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Авторизація

Авторизуйтеся

Колись тут було 70 осель, а тепер залишилося лише 7: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

На хуторі Кулеби, що в Нараївській громаді на Тернопільщині, залишилося сім будинків, у яких живуть люди. Магазину немає, тому місцеві їздять за продуктами до сусіднього села, що за три кілометри. Немає також церкви і цвинтаря. Дехто їздить кіньми, хтось ходить пішки, а хтось — машиною.

Більшість людей на хуторі Кулеби живуть з весни по осінь, а зимують у містах. Проте є й постійні мешканці. Вони тримають господарку і заготовляють дрова на зиму, бо газу немає. У 1952 році хутір перейменували на Дуляби, але місцеві й досі називають його Кулебами, пише Суспільне

«Як є молоді, сім'я, то не страшно. А самому лишитися – то страшно»

Марія Миколів разом зі своїм односельцем Іваном Кулебою запрягли воза, щоб поїхати до сусіднього села за хлібом. На хуторі Кулеби магазину немає.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Іван Кулеба і Марія Миколів їдуть в сусіднє село до магазину. Суспільне Тернопіль

«Їдемо на Шайбівку за хлібом, а також по посилку на пошту. В нас тут магазину нема, а їхати взагалі нема чим звідси, то є страшне. До аптеки далеко їхати також. Раз на місяць їду по пенсію до Бережан, тоді закупляю ліків, бо мамі постійно треба. Тай таке, так мусимо», — каже місцева жителька Марія Миколів.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Марія Миколів. Суспільне Тернопіль

Іван Кулеба каже, зимує в місті. А коли приїжджає на хутір, то завжди допомагає сусідці поратися по господарству, разом їздять і до магазину.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Марія Миколів в магазині. Суспільне Тернопіль

«Взимі як снігом закурить, то в хаті сидимо. Як продуктів нема, то так само їдемо на Шайбівку, сани маємо і саньми їдемо, якщо годен переїхати», — розповідає місцевий житель Іван Кулеба.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Іван Кулеба. Суспільне Тернопіль

Хутір Кулеби – це давня назва села до 1952 року. Зараз він перейменований на Дуляби, однак місцеві й далі називають його Кулебами.

«Жило колись багато, до 70 номерів, а зараз живе десь сім хатів, що так проживають. Колись хутір Кулеби був, тепер перейменували Дуляби. Щось перейменували. Тут є пам'ятник загиблим героям УПА. Кожного літа відправа йде. Є фестиваль «Чорна вишиванка». Певно хутір Кулеба якийсь заснував, бо через кожну хату мали люди прізвище або Кулеба або Кулєби», — зазначив Іван Кулеба.

1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хутір Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ

Марія Миколів повернулася до рідного хутора, щоб доглядати за старенькою мамою. До цього жила в Тернополі.

«Зі старенькою мамою живу, 92 роки, більше нікого не маю, діти окремо. Останніх 10 років я в селі. Тяжко, бо нема кому допомагати, самому дуже тяжко. Як є молоді, сім'я – то не страшно. А самому лишитися то страшно. Дочка приїжджає десь раз на місяць, як їй вийде. Не мають часу, хто де, хто на роботі. Взимку трохи прогортають дорогу, трохи нас задувало. Минулої зими то прогортали дорогу, то було менше-більше. Так і живем», — каже місцева жителька Марія Миколів.

Місцеві великої господарки не тримають, розповідає Марія: «Тут вже нема таких, щоб займалися господаркою, всі вже такі старші. Сусіди є молоді ще, але такої господарки не тримають. В нас навіть корови нема в селі, ніхто не тримає. Колись було пасовисько, було більше людей, по-різному було. Зараз нема».

За молоком також їздять до сусідньої Шайбівки, каже Іван Кулеба. Там ще люди тримають корів.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Іван Кулеба і Марія Миколів приїхали по молоко. Суспільне Тернопіль

«В нас в селі нема ніц. Корови ніхто не тримає, а кози ще Галька вроді має. Корови нема. Їдуть на Шайбівку до магазину люди і зразу з магазину їдуть по молоко. Молоко купуємо в людей, дзвонимо, замовляємо», — каже Іван Кулеба.

На господарстві у Марії Миколів кури, три собаки, два коти і кобила Машка.

«Маю 33 курки, коня. Та й вся моя господарка, більше не тримаю нічого. А колись тримала. Тримала дві корови, по двоє-троє свиней. Чоловік вже шість років як помер. Рано курей не випускаю, бо тут яструби літають. Вже як приїжджаю додому, тоді. Самі знаєте, як був спокій, не було війни, то в місті краще, якщо чесно. В селі то треба від ранку до вечора працювати, а в місті йдеш на роботу, відробив, прийшов додому і, як то кажуть, вільний. Якщо чесно, мені різниці нема – що в місті, що в селі, аби здоров'я було і годен робити. А зараз яке в місті? Зараз хіба ті сирени виють і більше нічого, зараз страшно. Як в місті страшно, в селі так само страшно, але в селі спокійніше», — розповідає Марія Миколів.

1
Кури Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хвіртка до подвірʼя Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Іван і Марія заїжджають на подвірʼя Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Іван Кулеба СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Собака Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Кіт Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Марія Миколів на подвірʼї СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Марія Миколів на подвірʼї СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Кури Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хвіртка до подвірʼя Марії Миколів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ

Газу на хуторі немає, тому домівку та літню кухню Марія опалює дровами. Рубає їх брат, який приїжджає з Києва, або ж односельчанин Іван Кулеба.

«Як маю час, приїду, поможу, не раз трави вліті скошу. Порізати дрова, маю циркулярку, то каже помогти їй розрізати, розрубати. Та помагаю. Зараз такий час настав, що нема нічого – ні старих, ні молодих. Cтарші були, ще до моїх років, то кажуть, що було десь 70 хатів, людей було багато, в хаті було по 3-4 людини, в кожній хаті. Школа була від четвертого до пʼятого класу, а то решта до Нараєва ходили», — зазначив Іван Кулеба.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Іван Кулеба рубає дрова. Суспільне Тернопіль

«На зиму машина дров певно хватає. Я привожу фірою, я не рахую, скільки там йде. Скільки треба – стільки палю. Палю, бо мама в хаті, щоб тепло було, маже цілий день горить», — розповідає Марія Миколів.

«Колись казали, що все вернеться, але ніхто не вернувся»

Приїжджає на хутір і Петро Дикий. Чоловік народився тут у 1960 році. Зараз живе в Тернополі.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Петро Дикий. Суспільне Тернопіль

«Приїжджаю просто. Побув у Тернополі два тижні, там шахеди літають, то я приїхав сюди. Та й побуду тиждень-два, та й знову їду. Приїжджаю, поки годен їхати. В Тернополі квартира є, там дочка поряд. Колись тут було цікаве життя, а стало, самі бачите, яке стало. Було весело, школа була, магазини були, всьо було на хуторі, а зараз нема ніц. Лишилося сім хатів, семеро людей. І то всі по одному. Хто виїхав, хто повмирав, кого діти забрали до міст. Лишилося три жінки зі старожилів: 1935, 1939 та 1940 років народження. Було колись 70 номерів, лишилося три людини старожилих. А решта то 1960, 1966 роки, 1955 пару. А всі решта в Тернополі. Хати ще є пару, але сум. Колись казали, що все вернеться, але ніхто не вернувся, всі повиїжджали, повмирали. А хати довалюються, бачите самі», — каже місцевий житель Петро Дикий.

1
Подвірʼя Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Дрова на подвірʼї Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Дрова Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Подвірʼя Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Дрова на подвірʼї Петра Дикого СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ

Щоб опалювати хату, Петро також заготовляє дрова: «Тут газу не було й нема, Нараїв то дідовське село. Одне село на Тернопільську область без газу. Цілий Нараїв. Якби був газ, то дров би не було. Зараз буду палив, десь за годину-дві. Та й палю, вчора нарубав там собі».

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Петро Дикий. Суспільне Тернопіль

Петро пригадує те, що розповідала йому матір. Каже, колись на Кулеби приходили люди з трьох областей.

«Івано-Франківськ, Львів, Тернопіль. Триста метрів до тої, триста метрів до тої границі. Ходили з Франківщини, таке село Черемшина, з Подусільної (Львівська область), Шайбівка хутір, Нараїв, всі йшли на Кулеби, бо тут було дуже багато дівчат, як мама розказувала. 1928-1930 роки, тоді. А то всьо скінчилося, нічого нема», — розповідає Петро Дикий.

Хутір Кулеби має й трагічну історію, розповідає Петро Дикий. В ніч з 21 на 22 лютого 1941 сім підпільників ОУН прийняли тут бій проти двох сотень енкаведистів. Хтось видав місцезнаходження вояків. Хутір Кулеби оточили, перекривши шляхи відступу. Під час бою вся Кулебська сімка загинула. Наймолодшим було по 18-ть років.  

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Меморіал загиблим. Суспільне Тернопіль

«Тут загинули хлопці. 7 бандерівців-хлопців побило в тій хаті, тут поряд з моєю. Тут енкаведисти зайшло з Гути. І їх тут всіх розстріляли. Тут була черешня, то тут загинули двоє. На подвір'ю в нас тоже, ну подвір'я ще не було, один підірвався. І через вікно перескакував  у сусідки, то його розстріляли. Їх всіх повезли в Бережани. Там їх мучили. А ті, що здали, то їх вже нема, нікого нема. Отут була могила перша, росіяни підірвали її. Потім знов поставили вже за України. Раз в рік народ збирається. Та й ту першу могилу не стали розбирати, й так вона є. Ще за росіян, то вона була камінна, як мама розказувала. Могила була гарна», — каже Петро Дикий.

Петро веде нас пустою вулицею Хутора. Тут зруйновані та покинуті будинки. Ще недавно, каже, тут жили люди.

1
Вулиці хутора Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хати на вулиці Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хати на вулиці Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулиці хутора Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулиці хутора Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулиці хутора Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата на хуторі Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулиці хутора Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулиці хутора Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хати на вулиці Кулеби СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ

«В 90-х роках пішли всі хто куда, в місто. Там одружилися, менше сюди їздили. Але я так відвідую. Як їздив, так і їжджу. Раз в місяць чи в тиждень.  Та й поки приїжджаю. Просто нема де подітися. Оця хата на початку вулиці, то в них загинув зять, то вони в Тернополі всі живуть. Купили хату і звідси виїхали. Там інші хати – тоже виїхали. Ще один будинок, то дочка забрала. Та в Червонограді, ті в Тернополі. Що то розказувати за кожну хату? То повалиська. Був хутір, зараз нема ніц. Одна жінка з козами», — зазначає Петро Дикий.

«Як при роботі, то забуваю про свою старість і слабість»

На хуторі з весни по осінь живе подружжя Галини та Михайла Зозуль. Тут обробляють город і тримають курей. А зимувати їдуть до Бережан.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Галина Зозуля. Суспільне Тернопіль

«Город маємо. Мали навіть багато городу перше, но чим рік людина більше старішає і не годна так обробляти. На городі я всьо маю: кавуни, кабачки, помідори, баклажани. А так тримаємо в більшості кури. Курей тримаємо більше як 60 за літо. Теперка вже менше, бо ми щораз вирізуємо, багато бройлерів тримаємо, а бройлери два місяці, тай ріжеться їх. А так тоді вже лишається пару курей, то вже до Бережан беремо, щоб ще і там, щоб яєчка несли нам. З весни до осені, десь кінець квітня ми приїжджаємо, ще як листопад теплий, то ми тут до грудня, а як нє – то вже на початку листопада їдемо туди. Палимо дровами, газу тут у нас нема, плитку електричну маю літом, щоб не палити на кухні, бо дуже жара, не годен, то більше на плитці звариться їсти. Так не дуже тяжко. Я дуже люблю роботу, мені здається, що як я при роботі, я забуваю про свою старість і про свою слабість забуваю. Бо людина, яка без роботи, відчуває, що то мене болить, то мене болить. А так помаленьку, город близенько, пішла зранку поробила, прийшла до хати та й віддихаю. Тут дуже добре, я себе взагалі тут почуваю дуже добре, тиску нема, в Бережанах кожен день тиск. На гриби ходимо, малина, суниця, все тут є, так що літом тут дуже гарно. Приїжджають до нас люди і з Тернополя, Львова, на шашлик. Ми не є такі, щоб взагалі ніхто в нас не був, що ми тільки обидвоє. Так що кажу, літом дуже в нас тут гарно, вже зимою їдемо до Бережан. А що тут будемо робити? Не виїдеш тут, як замете снігом», — розповідає місцева жителька Галина Зозуля.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Галина Зозуля. Суспільне Тернопіль

Михайло каже, тут не народилися, але вирішили купили хату.

«Я приїхав чисто випадково. Я робив в колонії, а тут товариш, він також робив в колонії, але завклубом, Богдан Гадуп'як, а я робив шофером і в котельні. І так познайомилися. І я пару раз сюди приїхав. Ще мій дідо займався пасікою. І так привив мені, я то полюбив. Ми так згори йдем стежкою, я кажу: «Слухай, Богдане, я тут вже якось так звик, і угіддя для бджіл відповідні. Кажу: «Може я би тут хату купив?». Ми так йдем і він каже: «Во туюво хату, там мама померла, а він має дачу в Бурштині». Ми так і пішли, якраз був власник хати. Запитали, скільки хоче. Каже: «200 рублів». Я мав гроші. Але тут нічого не було, тільки хата і стайні кусок. Але мені не так будова, як місцевість, а тим більше я мисливець, 40 років мисливського стажу, навіть більше. Тут угіддя. Я вже тут обгородив браму, обживав, пасіку привіз сюди. Вона була більша, а зараз вже менша. Є 25 вуликів, а було 70. Вистачає поки мені. Я як в 89 прийшов, то всі ті хати, що ви пройшли повз них, то люди жили. Багато вже нема. Дітей на літо привозили, 30 років назад тут купа людей були, хата в хату, мінімум двоє, мінімум», — каже місцевий житель Михайло Зозуля.

1
Хата сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Подвірʼя сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Город сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулики Михайла Зозулі СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Вулики Михайла Зозулі СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ
1
Хата сімʼї Зозулів СУСПІЛЬНЕ ТЕРНОПІЛЬ

Хату добудовували своїми силами, розповідає Галина Зозуля: «Ми взяли хату, дуже старенька була, задня стіна була повалена, ми мусили переставляти задню стіну, ну та й тут вона така ліпленка, той піднавис одного року чоловік зробив, сходи були такі, просто каміння було, по каміннях ми ходили, зробили ми сходи. Тоді на другий рік зробили той піднавис, щоб від дощу, від спеки заховатися. Все сміття повивозили звідси. Стайня, дровітня, стодола, то все ми своїми руками. Воду провели, так що маємо воду. Зробила собі розсадничок, що часник, цибулю саджу, вирощую полуниці. Праці досить вклали, але ми були молодші, та й то незамітно було».

«Коли захотів заліз в берлогу, коли хотів встав, коли схотів ліг»

По сусідству з Зозулями живе Микола Грищук. Родом чоловік з села під Почаєвом на Кременеччині. Однак одружився і перебрався сюди.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Микола Грищук. Суспільне Тернопіль

«Тьоща померла, жінка тоже померла, я тут як на дачі. Я там в Тернополі, до міста не привик, коротше. Я все життя більше тут. Але зараз тяжко, такий слабий, що не годен ходити. 12 курей, три пси, п'ять котиків, порозводилися. І що зробиш? А що я вже можу робити? Я вже нічо не можу. Абсолютно. Палю патиками, маю патики в будах, заготовив, хватає. Вже ніц не кажу, ото що годую песиків, котиків, курей», — розповідає місцевий житель Микола Грищук.

Микола розповідає, у Тернополі має квартиру, там є діти, однак самому жити простіше.

«Я вже тут 40 років, а перед тим тут був клуб, школа, танці, молодь зі всіх сіл з'їжджалася. Зараз — раз, два, три, і все пенсіонери. А як думаєте, вернуться сюди ще? Ні. Не вернуться. Деякі ще бізнесмени, фермери, то так, а так нє. Чи сумно? Ойойой, а в Тернополі тим більше сумно. Я напівглухий. В Тернополі телевізора включив, зразу кажуть: «Чо так голосно? Сусіди сплять». А тут, коли захотів заліз в берлогу, коли хотів встав, коли схотів ліг. То що слабий, четвер мене так злапало, думав дуба вріжу. В мене ще розсіяний склероз, голова крутиться, ноги підкошуються. Страшно самому. І телефона нема, бо поламався. Я думаю, що якщо мене ще раз так злапає, буду тікати в Тернопіль, в Тернополі моя хата», — каже Микола Грищук.

«Із 70 хат лишилося 7»: як живуть на хуторі Кулеби на Тернопільщині

Микола Грищук. Суспільне Тернопіль

Миколу провідує син, він привозить корм для собак і котів, привозить продукти, а також допомагає батьку по господарству.

«Шостого січня мені буде 76 років. Я вже довго не потягну. Тяжко. Я не можу навіть поратися по господарству, бо ранком треба і песикам, і курам, і котам дати їсти. Наварити треба бараболь, для себе щось. Ще як діти приїдуть, навезуть, то мені на тиждень хватає, що я не варю. А буває два-три тижні нема, то тоді мені доводиться самому. Ай, тяжко. Я не знаю, чи я проживу», — розповідає Микола Грищук.

Від Тарнополя до Тернополя
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі