«Найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування» ©

Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Авторизація

Авторизуйтеся

Дивом урятувався з-під завалів: історія тернополянина, який пережив російську атаку

69-річний тернополянин Євген, який отримав важкі поранення під час масованої російської атаки на Тернопіль 19 листопада 2025 року, після шести місяців лікування та реабілітації повернувся додому.

Чоловік став одним із постраждалих під час найкривавішого удару по Тернополю за весь час повномасштабної війни. Тоді внаслідок атаки загинули 38 людей, ще понад 90 отримали поранення.

У день трагедії пан Євген саме виходив із дому.

— Я живу на першому поверсі. Вранці збирався у справах. Дійшов до вхідних дверей і відчув сильний удар, а далі — червоне зарево. Мені просто розірвало черевну порожнину. Все посипалося, і я втратив свідомість, — пригадує чоловік.

Постраждалого оперативно дістали з-під завалів та доставили до лікарні. Медики діагностували проникаюче поранення черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів та масивною кровотечею. Через серйозне порушення кровообігу існувала загроза ампутації ноги, однак лікарям вдалося її врятувати.
 

Після тижня без свідомості у реанімації стан пацієнта стабілізувався. Через місяць після поранення його перевели на лікування до Львова, де він провів наступні пів року.

За словами завідувача хірургічного відділенняЛікарні Святого Пантелеймона Гната Герича, у пацієнта розвинулися важкі гнійно-септичні ускладнення та значні дефекти м’яких тканин черевної стінки й нижніх кінцівок.

Лікарі виконали шість складних реконструктивних операцій, під час яких відновлювали функції сечового міхура, правого сечоводу та кишківника.

Попри значний прогрес у лікуванні, чоловікові ще належить пройти один важливий етап відновлення. Через ушкодження судин та тривале порушення кровопостачання він втратив чутливість у нозі та наразі не може самостійно ходити. Орієнтовно через пів року йому планують провести ортопедичну операцію.

Попри всі випробування, пан Євген не втрачає оптимізму та радіє поверненню додому.

— Сусіди мене обіймали, казали, що дуже раді, що я вижив. Син і донька постійно говорили: «Тату, живи, ти нам ще потрібен». Це і є моя найбільша підтримка. А зараз я дуже хочу встати на ноги, аби допомагати дружині, — розповідає тернополянин.



джерело 

Від Тарнополя до Тернополя
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі