Юрій Пушкар — воїн, син, брат, друг. Людина, яка залишила по собі світло
З дитинства його виховували у християнських цінностях — любові до людей, доброті, милосерді та відповідальності. Разом із батьками Юрій відвідував церкву, прислуговував у храмі Святого Духа. Саме тоді формувалися ті риси характеру, які згодом визначатимуть його все життя — щирість, людяність, готовність допомогти та відповідальність за тих, хто поруч.
Навчався Юрій у Тернопільській загальноосвітній школі №19. Після її закінчення вступив до Технічного коледжу імені Івана Пулюя, де здобув фах у сфері комп’ютерної інженерії.
Юрій був справжнім професіоналом своєї справи. Цікавився сучасними технологіями, постійно розвивався та вдосконалював свої знання. Після завершення навчання працював у телерадіокомпанії «Тернопіль».
Та найбільше його цінували не за професійні знання.
Його цінували за те, якою він був людиною.
Юрій був добрим і люблячим сином, турботливим братом, вірним другом і надійним товаришем. Людиною, на яку можна було покластися.
Він був відповідальним, працьовитим і добросовісним. Якщо брався за справу — робив її сумлінно та до кінця. Не шукав легких шляхів і не залишав без допомоги тих, кому вона була потрібна.
У ньому поєднувалися простота й внутрішня сила. Він не прагнув бути кращим за інших — просто залишався собою. Щирим, порядним, людяним.
Юрій дуже любив свою родину.
Мріяв про прості, але найцінніші речі — про велику, дружну та щасливу сім’ю, про дім, у якому буде багато тепла, любові й рідних людей поруч.
Він щиро любив Тернопіль — місто, у якому народився і прожив 32 роки. Тут минуло його дитинство, юність, тут були його друзі, родина, спогади та частина його життя.
Після одруження Юрій переїхав до села Переволока, де розпочав новий етап свого життя. Він будував плани, мріяв про майбутнє та хотів просто жити — працювати, любити, створити міцну родину і бачити поруч найдорожчих людей.
Але 24 лютого 2022 року змінило життя мільйонів українців.
Коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Юрій не зміг залишитися осторонь.
Він зробив свій вибір.
Не вагаючись, став на захист своєї країни та вступив до лав Державної прикордонної служби України — до Першого прикордонного загону швидкого реагування.
Для нього це був не просто військовий обов’язок. Це був свідомий вибір захищати свою землю, свій народ, свою родину та майбутнє своєї країни.
12 серпня виповнилося б чотири роки відтоді, як Юрій присвятив себе військовій службі.
Чотири роки мужності, дисципліни, небезпеки, відповідальності та служіння Україні.
За роки служби Юрій не раз опинявся на межі життя і смерті. Він проходив через небезпечні ситуації та важкі випробування, кожного разу повертаючись до служби й продовжуючи виконувати свій обов’язок. Та навіть усвідомлюючи, наскільки близькою може бути небезпека, він не відступив і залишався вірним своїм побратимам, військовій присязі та Україні.
Він сумлінно виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та своїм побратимам.
Його професіоналізм, відповідальність і відданість службі були відзначені командуванням.
Юрій був нагороджений медаллю «За військову службу Україні», а також численними грамотами, подяками та іншими відзнаками.
Але жодна нагорода не здатна виміряти справжню ціну його служби.
Бо за військовою формою залишалася та сама людина — син, брат, чоловік, друг, побратим. Людина, яка любила життя і мріяла про майбутнє.
Саме таким його пам’ятатимуть рідні, друзі та побратими.
Воїном, який не відступив.
Чоловіком, який залишився вірним своїм переконанням.
Людиною, яка понад усе любила своїх рідних і свою Україну.
Юрій не встиг здійснити усі свої мрії. Але залишив після себе те, що не вимірюється роками — любов рідних, повагу друзів, пам’ять побратимів і вдячність тих, заради кого він захищав Україну.
Воно житиме у спогадах його рідних.
У словах друзів.
У пам’яті побратимів.
У тих людях, яким він колись допоміг.
У землі, яку він захищав.
І в Україні, якій він присвятив роки свого життя.
Світла пам’ять про Юрія Пушкаря назавжди залишиться у серцях усіх, хто мав честь знати його.
Його доброта — у пам’яті.
Його людяність — у серцях.
Його мрії — у тих, хто продовжує жити.
Його подвиг — в історії України.
Він жив, любив, мріяв і захищав.
І назавжди залишиться у пам’яті як людина честі, мужності та гідності.
Вічна пам’ять Герою.
Честь. Слава. Пам’ятаємо.
