Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

- Варто їхати на заробітки, аби швидше

назбирати грошей.

• От поїду на три місяці та зароблю собі на дім.
• Так я хоча б світ побачу.

І таке інше. Можливо, усі ці думки переконали б і мене, якби я стільки років не каталась по заробітках і не знала б усіх сторін такої роботи.

Почну з психологічної. Я постійно відчувала тиск з боку іноземців. Не всі, але більшість з них вважала мене дешевою робочою силою, з якою навіть вітатись не варто.

Весь час я безмежно сумувала за своїми дітьми. Я багато втратила, поки була закордоном:

• Мамо, я вступила до університету.
• Я почав зустрічатись з дівчиною, вона дуже

хороша.

- Я зламала ногу, коли каталась на роликах.

Усі ці моменти з життя дочки та сина я

проживала на телефоні. І ніяк не могла їм допомогти чи порадіти разом з ними.

Якщо я ще під час першого виїзду сподівалась знайти роботу за спеціальністю, то на наступних у мене більше не було таких наївних думок. Знайти таку вакансію майже неможливо не тільки по інженерній справі, а і взагалі по будь-якій.

Різкий перепад клімату дуже впливав на моє самопочуття. Щоразу я злягала на кілька днів, як приїжджала у нове місто. А оплачувати такі дні як лікарняні мені ніхто не збирався.

— Вигадки. Ти сюди працювати приїхала чи відпочивати?, - чула я від німецького роботодавця.
 

Закордоном дуже високі ціни на речі першої потреби, якщо порівнювати з Україною. Про лікування якесь я взагалі мовчу. Коли звернулась у лікарню із запаленням горла, перше, що мене

запитали:

— Де ваш страховий поліс?

А потім просто дали парацетамол і відпустили

додому.

Тут я навіть не маю з ким поговорити. На

заробітки приїжджають люди з різних країн, українців я бачила не так багато. А ті, яких бачила,

були геть не балакучими. Сторонились мене.

Про умови проживання я взагалі мовчу. Усюди,

де я працювала, гуртожитки були у жахливому

стані: ліжка майже розвалювались, холодно було навіть влітку, гарячої води не було.

Я постійно сумую за рідними та друзями. Через різні графіки, ми можемо звʼязуватися і говорити лише вночі. І то рідко, десь раз в тиждень, бо після роботи хочеться тільки спати. Немає сили ні на що.

Мені залишилось кілька тижнів допрацювати на

цій роботі, на якій я зараз. Потім я повертаюсь в Україну і більше ніколи не погоджусь на закордонні заробітки. Відпрацювала я достатньо, дітей виростила, забезпечила собі небідну старість.

текст з мережі Фейсбук