«Він був душею коледжу…» Внаслідок російської атаки загинув 17-річний студент Руслан Бобик
У коледжі Руслана знали всі — активний, усміхнений, світлий хлопець, який не створював проблем, а допомагав їх вирішувати іншим. У Технічному коледжі запевняють: він був душею колективу. І ніяк не можуть прийняти те, що його більше немає, пише 20 хвилин
«За ним плаче весь коледж»
В адміністрації навчального закладу з болем повідомили про загибель свого студента:
«Він назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав, спокійним, доброзичливим та щирим хлопцем. Світла і вічна пам’ять Руслану».
Його кураторка, Ірина Оніщук, ледве стримуючи сльози, пригадує, яким Руслан був у житті. І каже, що діти не можуть дійти до тями. «За ним плаче весь коледж», — додає кураторка.
— Руслан дуже любив автомобілі, мотори — він знав про них буквально все. От такий технарь — від і до. Був ініціативним, добрим, щирим, веселим, життєрадісним. Легко знаходив спільну мову з усіма. У нього було багато друзів не лише в групі, а й по всьому коледжу. Він щоранку приходив і завжди запитував, як справи. Це надзвичайно світла дитина. І я тепер не знаю, як прийняти, що його більше немає…
За словами кураторки, студенти досі не можуть усвідомити, що життя Руслана обірвала ворожа ракета.
— Хлопці кажуть: він сьогодні мав би зайти в аудиторію, посміхнутися. А тепер цього вже не буде. Вони дуже важко це переживають, — каже пані Ірина. — А от як жити далі без нього — не знаємо.
Руслан добре навчався, гарно склав НМТ і планував продовжувати освіту.
Це такий біль…
— У нього все виходило. Він умів підказати, підтримати, розрадити. Його знали всі. Він був душею коледжу — брав участь у спортивних змаганнях, їздив у дитячі будинки до Миколая, допомагав у волонтерських зборах для ЗСУ. Завжди був першим, хто зголошувався. Таким він і залишиться в нашій пам’яті.
Того ранку, коли пролунала повітряна тривога, кураторка одразу написала студентам і окремо батькам, щоб упевнитися, що всі в безпеці. За годину — дзвінок, який вона запам’ятає на все життя.
— Мені зателефонувала мама Руслана… Вона сказала, що Руслана більше немає. Я не могла повірити. Просто не могла осягнути цього, — каже Ірина Оніщук. — Це такий біль… Щирі співчуття рідним. І всій нашій спільноті — викладачам і дітям, які втратили більше ніж просто студента. Легких хмаринок тобі, Русланчику… Біль…
