Військовий зустрівся із маленькою тернополянкою, малюнок якої став оберегом в зоні АТО.
«Ці долоньки на папері вже давненько зі мною, - пояснив Андрій Пристайко розгортаючи затертий кольоровий листочок. Я весь час носив його під серцем, - біля образків, в лівій нагрудній кишені. Привіз його наш земляк, Василь Конько, коли приїжджав до нас з волонтерами».
Будучи в АТО, Андрій зателефонував з проханням до своїх цивільних товаришів допомогти розшукати дівчинку, повідомляється на сторінці 44-ої окремої артилерійської бригади у Фейсбуці.
Підключивши друзів, тернопільська журналістка медіа - корпорації RIA плюс Ірина Белякова разом з колегами опитали кілька десятків знайомих, причетних до тернопільської дошкільної освіти. На жаль, результату це не дало. Тому вона вирішила опублікувати пост на своїй сторінці у Фейсбук про пошук дівчинки, з фото її малюнків. На швидкий результат мало розраховували. Тим паче, на позитивний. Адже навіть прізвище малечі було написано не надто розбірливо. Але вже за кілька годин небайдужі тернополяни скидали в коментарях і адресу тернопільського садочку, і давали чимало порад, з якого боку починати пошуки. Безперестанку пост поширювали. За декілька годин з’явився коментар: так, є така дівчинка. Вона цього року закінчує садочок у Тернополі. За годину - телефон завідуючої садочку, до якого ходить Юлечка. А на ранок месенджер підморгував новою звісткою: «Я – Оля Турчин. Мама Юлі. Мій телефон…» Далі події відбувались дуже швидко. Тим часом Андрій доїжджав до Тернополя зі Сходу.
І ось довгоочікувана мить. Кремезний чолов’яга у військовій формі, який помітно нервує, але рішуче йде до дверей, тримаючи в руках подаруночки для Юлечки і її одногрупників. Не пригадую, коли востаннє так хвилювався, - зізнається Андрій.
У музичній залі його зустріли поглядами три десятки малих вихованців. Малюки, одягнені у святкові вишиванки, затихли, споглядаючи за кремезним чоловіком у формі з відзнаками на грудях, у руках якого було близько 40 жовто-блакитних кульок. Емоції, які ми відчули за півгодини у садочку, важко описати словами. Малюки підготували для воїна святкову концертну програму, а старші читали власноруч за одну ніч написані вірші, які кожним словом полосували по серцю, ніби зачіпали найпотаємніші куточки душі.
А ще маленькі тернополяни передали стос малюнків для Андрія побратимів, які власноруч намалювали того ж ранку. І очі малюків стають сумні. І кажуть діти: «Ні війні!» І з трепетом малюнки малювали. Прості й такі ще неумілі слова так кострубато всі писали… Але це по-дитячому так щиро, - йшлося у віршованих рядках. І побажання – миру усім. І щоб кожен воїн повернувся з війни. До своїх сімей. І до мирного спокійного життя.
Маленькі сердечка юних вихованців, можливо, ще не можуть висказати, що вони відчувають. Але цими малюнками, віршами вони вкотре дякують усім своїм захисникам. «Ми не вперше у садочку малюємо, і ангеликів робили, і цукерки передавали воїнам АТО» - каже мама Юлі. - Чесно, не думала, що моя дитина зможе так торкнутись серця воїна. Вона малювала сама, без сторонньої допомоги і ми дуже хотіли, аби все було зроблено її руками, від усього серця. То ж нехай навіть ці малюночки від наших діток гріють їх серця, хай Божа ласка їх оберігає, і всі вони чим швидше повертаються додому, туди де їх люблять і чекають.
