У Тернополі відбулася мистецька презентація Христини Гевко та Наталії Лозінської
Їх всіх об’єднує бажання поділитись правдою, невигаданим зображенням дійсності, та кожен із них перш, ніж зробити такий крок, сумніватиметься: «Чи варто?».
Якщо перебуваєш в авангарді, критики не оминути. Але сила ж твоя у тому, що не побоявшись критики, ти – творець, очільник улюбленої стихії.
Полемізувати значно легше, ніж діяти та робити…
Творці у кожному з нас. Так, а чому б і ні? Загальновідомо, що творцем ми називаємо тих, у кого творча спадщина налічує кілька десятків збірок, томів і т.д. А як щодо тих, хто приховує талант, а в один момент «кричить» про нього світу?
Днями у кав’ярні «Колєжанка» відбулась виставка живопису та графіки молодого початківця Христини Гевко, також був присутній поетичний момент у виконанні Наталії Лозінської. Обидві творчі особистості, одна знаходить себе в мистецтві живопису, інша – в мистецтві слова. І стиль їхній співзвучний між собою, адже коли слухаєш поезії чи розглядаєш картини, не одразу ж розумієш про що йде мова. Творчість чортківчанок слід розглядати крізь призму аналітичного світосприймання. Така ж вона інтелектуально-образна.
Повертаючись до проблеми самовираження творчої особистості в постмодерному світу, виникає страх за суспільство, щоб воно, за словами Наталії Лозінської, «не скривдило мінімальний вияв генія».
Мали можливість поспілкуватись із чортківською поеткою Наталією Лозінською:
- Якою зі стихій – емоційною чи раціональною, Ви керуєтесь, коли пишете вірші?
- Процес написання віршів для мене нескладний, хоч у тексті багато термінів гуманітарного спрямування, тобто мені не потрібно сидіти з літературознавчими словниками і думати: «Хмм… який же термін використати сьогодні?» (Сміється). Парадоксально, але те, про що пишу зараз я, - це моя філософія, моє світосприйняття, яким я ділюсь із читачем.
- Але, читач чи то слухач, може і не зрозуміти Вас, відкинути вірш, сказати, що нецікавий. Як же тоді?
- Це нічого не змінює. Нехай не усі, зате певне вузьке коло із широким кругозором буде насолоджуватись і розуміти поезію. Це набагато краще, ніж псевдолюбов до того, що направду казати, - байдуже.
Бажаємо творчих злетів та креативних ідей дівчатам. Мистецтво об’єднує!
А для того, щоб краще зрозуміти, чому вірші Наталії Лозінської такі непрості, пропонуємо до читаня один з них:
Хотілось би жити під час Ренесансу,
В епоху, коли цінувалась людина,
Без екзистенціалізму й докорів часу,
Без межових критичних ситуацій.
Хотілось би гуманістично правильно
Щодень творити гімн щастю,
Вирішувати кожну проблему,
Не допускаючи бруду та фальші.
Хотілось, щоб темпоральність
Була лиш умовою дійсності,
А сентименталізм умовою людяності,
Щоб, незважаючи на архетипи недосконалості
Навчились би жити без існуючих крайнощів.
P. S. (вірш, що сколихнув душу)
