«Найбільша розкіш – це розкіш людського спілкування» ©

Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Авторизація

Авторизуйтеся

Тернопільський військовий «Яра» ділиться особистою історією перебування на передовій

Війна завадила Ярі регулярно бачити рідних, тому він прагне Перемоги в першу чергу задля того, щоб зустрітися з ними. Тому розповідає про власний шлях задля мотивації інших

Після року навчання в університеті він вирішив стати військовослужбовцем і вступив до сержантської школи. У 2020 році розпочав навчання, яке скоротилось через повномасштабну війну.

«Ми вийшли на службу на три місяці раніше. Фактично провчилися із двох років лише півтора», – ділиться спогадами Яра.

Після випуску його направили до Тернопільської артбригади, де він отримав звання молодшого сержанта і підписав контракт на п’ять років. Основним завданням хлопця є керування екіпажем, спеціалізованим на дронах: “Mavik”, “Matrice” та “Лелека 100”. Зазвичай його підрозділ використовує ті ж дрони для виявлення ворожої артилерії. Під час однієї з гарячих битв під Роботиним Яра отримав поранення.

«Ми вирушали на позицію зранку, мені побратим передав по рації, що в нашому напрямку — FPV-дрон. Я зупинив машину і ми розбіглися навсібіч. Це була попередньо узгоджена дія, щоб відвернути увагу оператора ворожого дрону. Дрон впав неподалік — за три метри від мене, осколок поцілив у його ногу, але в ту мить болю не відчув. Нога заніміла, я не розумів. Мене цікавив більше особовий склад, спитав, як вони: все добре, слава Богу, обдивився машину, машина в осколках, ми перевірили, чи може їхати, колесо було пробите. І лиш тоді відчув, що форма наче мокра, побачив, що це — кров, наклав собі турнікет і передав по рації: «Я — 300, їдемо в зворотньому напрямку!». Далі мене відвезли на пункт у машині з пробитим радіатором, стан її був критичний, тож одночасно зі мною відправили «на ремонт». У шпиталі пробув всього тиждень. Рана почала затягуватися, і вже за три дні я зміг повернутись в стрій”, – згадує історію Яра, стверджуючи, що екіпажу тоді дуже пощастило.

Незважаючи на труднощі, його колектив залишається оптимістичним і дружнім. Також важливою мотивацією до Перемоги військовий називає кохання. Їхнє з дівчиною на ім’я Вікторія відбулось вже під час війни, та вони разом уже майже рік.

“Ми бачимось тільки коли я приїжджаю у відпустку, тоді ми разом 24 на 7. Зараз я мрію якнайшвидше закінчити війну і перемогти, щоб мати час на інші мрії”, – розповідає Яра з ніжністю.

За неабияку відданість та майстерність на фронті він нагороджений Золотим Хрестом від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного.

Джерело

Від Тарнополя до Тернополя
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі