Священик із Тернополя дав поради парам, які хочуть врятувати свій шлюб
Друзі, ми продовжуємо почату раніше розмову про секрети сімейного щастя та щастя в стосунках, пише сайт Файне місто
І ще раз зауважу, що всі ці «секрети» ніякими секретами не є. На рівні власного досвіду та підсвідомості більшість із нас чудово розуміє, що саме треба робити, а чого уникати. Інша справа, що найчастіше ці речі залишаються в нас на рівні порожніх теорій чи планів на майбутнє. Втілювати у життя ми їх не хочемо, сподіваючись на те, що «якось воно буде». Ні, не буде. Для того, щоб на столі стояла тарілка борщу, треба, щоб його хтось зварив, а для того, щоб люди поверталися в чисту оселю, комусь перед цим її треба прибрати. Не варто сподіватися, що борщі будуть варитися самі, а мітла буде прибирати замість нас у час нашої відсутності. Все, що ми маємо – наслідок або нашої свідомої праці, або нашої ж бездіяльності. Просто чекати – не вийде.
Отже, давайте продовжимо. Вашій увазі чергові десять порад, важливих для розважання людям, які хочуть працювати над власними стосунками.
1) Ревність – симптом психозу. Чимало людей вважають, що любити означає ревнувати. І навпаки: коли партнер вас не ревнує – значить не любить. Офіційно, з усією відповідальністю, заявляю вам, що це неймовірне небезпечне заблудження загубило вже безліч стосунків. Патологічний ревнивець ревнує не через поведінку партнера, а через власну невпевненість. Здорова людина писхологічно самодостатня та не живе очікуванням найгіршого. Звісно, її може ранити, бути неприємною й шокуючою новина про те, що її кохана чи коханий їй зрадив. Але ця травма не повинна зайняти сто відсотків її думок, переживань, мотивів та вчинків. У здорової людини взагалі не може бути чого, що постійно займає її на всі сто відсотків, бо це означатиме, що інші грані її життя залишаються нерозвинутими і недоглянутими. Чи не так? Не можна одночасно бути олімпійським чемпіоном із легкої атлетики та професором молекулярної біології. Так ось, повторюю: Поведінка патологічного ревнивця не залежить від партнера. Як тільки ця людина з’ясує всі питання власної самооцінки, в неї моментально зміняться погляди поведінку партнера, який начебто постійно дає якісь підстави. Саме тому, начебто «здоровим» людям і потрібні психологи й психотерапевти. Очевидно, що дружина, яка затрималася на роботі на 15 хвилин, не обов’язково повинна саме в цей час зраджувати чоловіку, який не знаходить собі вдома місця. При бажанні, зрадити можна зробити будь-де, будь із ким і будь яким способом, зокрема тим, який не можна буде проконтролювати в принципі. Це можна зробити вранці, в обідню перерву чи весь час до закінчення робочого дня. То ж акцентувати увагу та влаштовувати ревниві істерики лише за зайві п’ятнадцять хвилин – явна ознака патології. Я вже не кажу, що затриматися на роботі можна й через важливі справи чи проблеми з транспортом. Рівночасно, для того, щоб зрадити чоловіку, йому не обов’язково їхати на море, у відпустку, чи відрядження одному. Це можна зробити з вашою кращою подругою, яку постійно самі приводите в гості, чи сусідкою з вашого ж під’їзду. При чому, ніяких переписок вконтакті чи смсок у таких випадках немає й бути не може. Все, що дійсно називається зрадою – відбувається у вашій голові.
2) Протилежність ревності – довіра. У попередніх своїх текстах вже я неодноразово говорив про те, стосунки людей повинні базуватися на повній довірі один до одного. Без цього не буде жодних здорових віносин. А як священик ще додам, що справжня любов, про яку ми так часто співаємо і пишемо вірші, це взагалі не емоція, а риса благочестя, в якій гармонічно переплетено і віру (довіру), і надію (впевненість), і саму любов до партнера. І я вже не знаю, де закінчується одне, а де починається інше. Це все один міцний клубок, одне гармонічне ціле. І ще я точно знаю інше. Не може існувати справжня любов без довіри чи впевненості. Якщо я кажу людині, що люблю її, але не довіряю чи не маю впевненості в ній – я обманюю або себе, або її, або обох. Якщо я зрадив – мені треба покаятися перед священиком і надалі перестати це робити (зраджувати, а не каятися). Якщо я не люблю людину, не хочу далі мучити себе та її, чесніше буде розійтися й нікого не обманювати. Якщо зрада була помилкою – треба добре для себе подумати, чого ми, власне, хочемо? Щастя вдома чи «на стороні»? Якщо ти хочеш щастя вдома, але шукаєш його вперто «на стороні» – ти дурень. Йди додому й люби свою дружину чи чоловіка. Чи треба признаватися подружньому партнеру про зраду? Ні. Сам факт вашої зради – це ніж у спину людині, яку ви колись любили і яка вам довріяла. А ваше «покаяння» – це контрольний вистріл їй у голову. Кайтеся перед Богом і священиком.
3) Домашні тварини псують стосунки. Тут я особливо прошу мене зрозуміти. Я знаю, що вам це твердження не сподобається. Якщо не всім, то більшості з вас. Так ось. Не хочу виявитися надто жорстоким і псувати ваші стосунки з домашніми улюбленцями, але ви повинні знати, що дуже часто в родинах улюблені котик чи песик забирає любов, яка належить партнеру. Якщо в дружини не буде кота, якого вона любить цілувати, гладити, пестити та тискати, вона просто таки змушена буде цілувати, гладити та пестити свого чоловіка. Розумієте? Так само й чоловіки, з патологічною любов’ю до собак, яким не тільки дозволяють жити в квартирі, але й спати у ліжку своїх господарів! Це вже очевидно виходить за рамки здорового глузду. У контексті нашої розмови я не буду багато згадувати про те, що це антисанітарія та порушення норм гігієни. Скажу тільки, що ваш білий кіт насправді десь такий же чистий, яким «чистим» є білий сніг до того моменту, поки ви не розтопите снігову кульку у чистій склянці. Наші стосунки з партнерами настільки крихкі та хворобливі, що спеціально заводити ще один «зовнішній подразник» було б великим ризиком. Домашня тварина це не іграшка для дорослих, і тим більш для дітей. Це окрема істота, яка повинна мати свої границі. При чому – границі не лише географічні. Так, я знаю, що любов до тварин це чудова риса людини. Але в цьому абзаці я хочу наголосити, що вона не може ні суперечити, ні перевершувати вашої любові до свого коханого чи коханої. Якщо ви кота цілуєте і гладите весь день, а чоловіка раз чи два на добу – кота ви любите більше. Ось і все.
4). Правильна система цінностей. Навіть борщ треба вміти варити правильно. Першим варимо м’ясо, а картоплю – кидаємо останньою. Якщо зробити це навпаки – картопля розвариться, а м’ясо буде сирим. Тепер дивіться. Це сміливо можна назвати ієрархією цінностей. Якщо такі правила мають значення для банального борщу, то годі вже говорити, що на них треба звертати увагу і в багатьох інших, не менш важливих справах, зокрема – в справі побудови здорових стосунків у родині. Вивчіть цю шкалу, перш ніж поведете когось під вінець. На першому місці для віруючих і розумних людей повинні бути стосунки з Богом. На другому місці – стосунки з власним партнером. Далі – наші діти. На четвертому – батьки. На п’ятому – кар’єра. А над цим усім – любов, прийняття та турбота про самого себе, своє духовне, психічне та фізичне здоров’я. Якщо всі ці речі ми будемо використовувати не в тій послідовності, про яку я згадав, дуже швидко ваше життя перетвориться на будинок для божевільних. Не дивно, що навіть коли в нас є і церква, і батьки, і діти, і кар’єра, але все воно не на своїх місцях, ми не вважаємо себе щасливими. І в той час, як деякі люди накладають на себе руки від відчаю, що не мають нічого з цього списку, інші роблять так само, бо мають, але не можуть із цим навести лад. Жити без ієрархії цінностей – це те саме, що мати чемодани грошей, які давно вийшли з обігу. Гроші тільки тоді мають значення, коли використовуються вчасно. Без цього вони звичайні папірці. Подумаймо про це.
5). Не «грузіть» свого чоловіка. Як ми вже неодноразово згадували, спільне життя, партнерство та стосунки повинні змінювати наше життя якісно в кращий бік. Погано нам може бути й на самоті – для цього зовсім не обов’язково йти під вінець . Тим не менше, психологічна конституція багатьох людей вимагає від них розміщення своїх неврозів у певній жертві. Ви напевне не раз зустрічали, а може й живете з такими, чи є самі цими людьми. Для того, щоб добре себе почувати, їм конче необхідно «спустити пар», «відірватися», «загрузити» своїм негативом когось іншого. На практиці це часто проявляється випадками, коли людина неадекватно реагує на певні речі чи вчинки. Чи винен чоловік, який пройде в брудному взутті по щойно помитій підлозі? Чи винен ваш школяр, який прийде з черговою «двійкою»? Так, це не найкраща новина для мами чи дружини. Але якщо вона буде до завтрашнього ранку істерити, дутися, гратися в мовчанку чи розпускати руки – така людина безумовно хвора й потребує лікування та консультації спеціалістів. Коли ми кажемо, що любимо когось, то це означає, що серед іншого – ми готові прощати недоліки людей, яких ми любимо. Якщо не готові – то не любимо й не треба про це говорити. Так ось. Я не змушую вас прощати подрудружню зраду. Це не завжди потрібно. Але не прощати розкинуті по всій кімнаті брудні шкарпетки, не помитий, чи навіть не прибраний посуд і не розставлені симетрично тапочки – це хвороба. Хто цього не розуміє – не вартий сімейного щастя. Звісно. Розкидати шкарпетки, взуття чи не мити посуд це не добре. Але, чомусь хочеться вірити, що людина не постійно це робить. Принаймні робить шкоду не навмисне, не щодня. А навіть існують дні, коли вона цілком щиро збирає все що розкинула, відпирає все, що забруднила та лагодить все, що поламала. Любов не варта того, щоб її нищив побут. Краще подружжю спати в не ідеально прибраній кімнаті, з не симетрично розставленими тапочками, ніж спати в ідеально вилизаній квартирою, де заплакані діти, а розісварені чоловік принципово із дружиною сплять на різних ліжках у різних кутках квартири. Така чистота – бісівська. Якщо можете не кричати на дружину, чоловіка та дітей – а ви завжди це можете, – то не кричіть, не дратуйте, не грузіть. Це велика травма дітям, і чудова нагода чоловіку згадати, що ви не єдина жінка на цій планеті.
Другу частину статті читайте на сайті bogoslov.org
