Сьогодні Олег Блохін святкує 65 рік народження
Цього ж року цей “пацан” став найкращим бомбардиром чемпіонату Союзу, пише "Zz.te.ua".
Наступні три роки він визнавався найкращим футболістом СРСР.
У 1975 р. він здобув “Золотий м’яч” найкращого футболіста Європи. Не в останню чергу – завдяки тому, що у матчі за Суперкубок з”Баварією” у Мюнхені пошив у дурні весь зірковий захист мюнхенців на чолі з уславленим Беккенбауером. А у грі-відповіді у Києві забив ще два переконливі гвіздки у домовину суперкубкових мрій німців. Ім’я його тоді гриміло і з пошаною на різні лади (Бльохін, Блокін) вимовлялося всім футбольним світом. Як співає Дмитро Гордон: “На Блохина, на Блохина ходила когда-то большая страна”. І та сама “большая страна” повнилася плітками навколо зразково-показового “зіркового” подоружжя Блохін-Дерюгіна. І висловлювала здогадки, хто за цим стоїть: Щербицький чи хтось інший…
Швидкий як блискавка (якість, успадкована від матері-легкоатлетки), технічний, постійно націлений на ворота – він був справжньою карою для захисту і голкіперів суперників. Його прагнули бачити у своєму складі та ж “Баварія”, “Реал” та інші європейські гранди, але в ті часи уявити подібний трансфер було просто неможливо. Отож закінчував він кар’єру гравця в заштатному австрійському “Форвертсі…
Потім була тренерська робота в Греції, пам’ятні матчі з нагоди 40-річного і 45-річного ювілеїв.
Потім була дивовижна політична діяльність у “Громаді”, КПУ і СДПУ (о). Періодично він навіть з’являвся у Верховній Раді, хоча важко було сказати, в якій ролі – швидше за все як типовий “весільний генерал”. Пригадую, як він разом з одіозним уже тоді Павлом Лазаренком приїжджав до Тернополя і бідкався стосовно своєї незатребуваності як фахівця в Україні.
Вона, врешті-решт, покликала його і довірила керувати своєю збірною у кваліфікації до ЧС-2006. На її початку він, як здалося багатьом, дуже претензійно заявив, що Україна вийде на світовий форум з першого місця у своїй групі. Сказати таке за наявності серед суперників переможця Євро-2004 – Греції, а також Данії та Туреччини вимагало сміливості, що межувала із надмірною самовпевненістю. І таки досяг свого. А на самому Мундіалі в Німеччині не без допомоги фортуни, яка дарувала у груповому турнірі далеко не топові Туніс та Саудівську Аравію, його команда дісталася чвертьфіналу – небачене доти і ніким не перевершене опісля досягнення українського футболу. З позиції нинішнього дня видається: якби тоді він завершив свою кар’єру тренера, то уникнув би багатьох неприємних моментів, які спіткали його в подальшому. А далі був далеко не блискучий виступ збірної на домашньому Євро-2012. Далі були серйозні проблеми зі здоров’ям. Далі був просто провальний період роботи у рідному “Динамо”, який завершився аж 4-им місцем у національному чемпіонаті та зовсім не почесною відставкою. А ще пригадуються постійні суперечки на прес-конференціях із журналістами, які часом переходили у неприємну гризню… Він наче заповзявся підтверджувати давню думку: статус блискучого гравця зовсім не гарантує такої ж блискучої тренерської кар’єри. Все це речі, які і йому, і його численним шанувальникам хотілося б забути.
Сьогодні уславлений в минулому форвард на прізвисько “Блоха”, а точніше – Олег Володимирович Блохін відзначає своє 65-річчя. У цьому трішки обважнілому, із суворим і нерідко невдоволеним виразом обличчя чоловікові не дуже легко впізнати того світловолосого юнака, який 40 років тому зачаровував футбольний світ своєю грою. Але в тих, хто добре пам’ятає його на полі, виникає відчуття: дай йому в ноги м’яч – і він розпочне свій знаменитий стрімкий рейд до воріт суперника в оточенні охоплених панікою захисників. І коли на його вшануванні Тамара Гвердцителі заспівала спеціально присвячену йому “Віват, король, віват!” і весь зал не міг стримати сліз, усім стало зрозуміло, ким є для всіх нас людина на ім’я Олег Блохін. А ще пам’ятний один фрагмент з репортажу незабутнього Ніколая Озерова – тієї пори, коли над ним уже почали владарювати старечі маразми: “Блохин бьет и попадает в штангу…Нет, мяч летит мимо ворот…К тому же, это был и не Блохин…”
