Присвята єдиному янголу
Дощі кислотою, а кров з молоком ніби з вим'ям,
В притулку не гулко тулився до ліктів гріх,
Цілунком у тім'я, де гіркне життя, як горіх,
Відрізали крила, щоб плечі сховати в обіймах,
І пір'ям до ніг...
Так лань розіп'ята на стрілах,
Віддавши невільно тіло,
Немовби смертельний борг.
Простить нехай зверху білий,
Або темношкірий Бог.
Що сІм'я не творить сім'Ї,
Стежки до завершень,
Дорога для гнаних...
Самотності рани
Торкайся уперше,
Губами зціли
Століття отруєнь.
Людей, як ікон,
В їх подих ім'я.
Дощі кислотою, а кров з молоком ніби з вим'я,
В притулку не гулко тулився до ліктів гріх,
Цілунком у тім'я, де гіркне життя, як горіх,
Відрізали крила, щоб плечі сховати в обіймах,
І пір'ям до ніг...
Автор: Юрій Вітяк - відомий тернопільський поет, засновник і координатор літстудії "Сім герц", екс-учасник літстудії "87", член львівського мистецького об'єднання "А.Б.О", учасник Другої літературної школи літклубу "Маруся", лауреат літературної премії імені С. Будного, автор поетичної збірки "Кармазинове небо", член НСПУ.
Надзвичайно талановита людина. Колись наші внуки вивчатимуть його творчість у школі уявлятимуть "Минулий / теперішній Тернопіль"... А хтось подумає: "Якби ж була машина часу, щоб повернутись у минуле і познайомитись з Вітяком, послухати його живі читання, стати учасником літстудії...!"
Пишаймося рідним, тернопільським, поки ще теперішнє не стало минулим.
P.S. "Простить нехай зверху білий, / Або темношкірий Бог. / Що сІм'я не творить сім'Ї /..."
