Остання дорога «Авіатора»: Тернопільщина попрощалася із захисником Андрієм Степаненком
Сотні людей зібралися 16 березня біля катедрального собору святих Петра і Павла щоб зустріти траурний кортеж “На щиті”.
Близько сорока священників трьох християнських конфесій на чолі з владикою УГКЦ Димитрієм Григораком відслужили молебень за полеглим воїном.
Згодом скорботна процесія рушила через площу Героїв Майдану до костелу Святого Станіслава, де служився парастас.
17 березня, уперше з часу новітньої російсько-української війни похорон загиблого воїна-чортків’янина відбувався у костелі Матері Божої Святого Розарія та Святого Станіслава. Уперше реквієм служив Глава Римсько-Католицької Церкви в Україні, митрополит Львівський Мечислав Мокшицький.
Після заупокійної меси і подячного слова батька Героя Олександра Степаненка домовину з тілом воїна під мідні звуки Державного Гімну України перед храмом військові накрили синьо-жовтим стягом.
Звідси багатолюдна траурна процесія, яку очолили митрополит РКЦ Мечислав Мокшицький і єпископ УГКЦ Димитрій Григорак, рушила вулицею Степана Бандери до місця вічного спочинку – міського кладовища.
Там з військовими почестями – під Славень України і почесний салют схоронили молодого захисника.
Земний політ “Авіатора” завершився. Політ його любові триває. Як і політ 121 полеглого чортків’янина, полеглих за волю України і наші земні польоти.
Довідково
Степаненко Андрій Олександрович народився 2 квітня 1989 року в Тернополі, у сім’ї лікарів. Навчався у Чортківській українській гімназії імені Маркіяна Шашкевича «Рідна школа»( закінчив її у 2006 році.
Під час навчання відвідував школу польської мови при Польсько-українському культурно-освітньому товаристві імені Адама Міцкевича в Чорткові.
Вищу освіту отримав у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (2012) та Вищій суспільно-природничій школі імені Вінцента Поля в Любліні (2016).
Під час студентських канікул працював у сфері туризму – у Сполучених Штатах Америки та в Іспанії. Оволодів польською та англійською мовою. Темою його магістерських праць – і в Любліні, і в Івано-Франківську – був розвиток туризму в Карпатах.
Мріяв присвятити себе роботі у сфері малого, екологічно-дружнього туризму. Був багаторічним волонтером у громадській організації «Зелений Світ», на Мандрівному фестивалі документального кіно про права людини Docudays UA, учасником краєзнавчих експедицій «Товариства Карпатського» (Towarzystwo Karpackie).
Був мобілізований в Збройних сил України у вересні 2024 року.
Військова посада – зовнішній пілот дрона 1 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів (БПаК) взводу БПаК мотопіхотного батальйону військової частини А4955 (153 ОМБр).
У 2025 році отримав звання молодшого сержанта, командира відділення БПаК. Учасник бойових дій в Харківській, Дніпропетровській, Херсонській, Запорізький областях. У 2026 році отримав почесну відзнаку Чортківського міського голови «За честь і відвагу.
Загинув 11 березня 2026 року на бойовій позиції біля села Юрківка Запорізької області.
Світлина Володимира Ханаса.
джерело Наш день
