Мріяв стати помічником капітана дальнього плавання: 26-річний воїн з Ланівців трощить ворожі позиції на фронті
У нього була ціль — стати помічником капітана дальнього плавання. Строкова служба перервала навчання, а війна відклала особисту мрію на невизначений термін. Наш герой — навідник Тернопільської артбригади, старший солдат на псевдо Фокс, зазначає «20 хвилин».
Сьогодні йому — 26. Він — талановитий військовослужбовець, активний і спраглий до знань. Завдяки бездоганному оволодінню технікою — маса розтрощених ворожих позицій. У підрозділі його вважають «енциклопедією», адже на всі запитання має відповіді, а якщо чогось не знає, то обов'язково знайде. Однак свій безцінний досвід набував у дуже несподіваних для себе життєвих поворотах. Вони ж і робили його сильнішим у нелегких обставинах: двічі змушений був миритися з тим, чого не планував, приймати те, що зупиняло його на шляху до мрії. Не дарма Бог благословив нашого героя врятувати життя побратима.
До війни він мріяв зовсім не про армію, а про артилерію — взагалі нічого не знав. Доля вирішила по-іншому
Ще у цивільному житті, в 2019-му Фокс проходить практику, навчаючись на третього помічника капітана. Він щойно повернувся з одного із перших рейсів. Навчається в Польщі, сесію складає відмінно, залишилося вчитися всього півроку. І тут просто серед вулиці у рідних Ланівцях йому вручають повістку в армію. Мрія віддаляється на півтора року, на час проходження його строкової служби.
Служив у Вінниці у нацгвардії. Як тільки демобілізувався, поцікавився, чи можна поновитися на навчання. Заліки здані, тому — без проблем, відповіли у закладі. Вирішив трохи попрацювати, щоб заробити грошей і отримати омріяну освіту. І тут — війна.
Цього разу до військкомату пішов, не чекаючи повістки. Відчув відповідальність на собі, бо з його родини лиш він тоді міг стати на захист Батьківщини. Вдома залишилися бабуся, мама і молодший брат.
Із захопленням пригадує ці дні. Був вражений. як швидко згуртувалися люди. Усе, каже, було «забите» гуманітарним вантажем: одяг, павербанки, ліхтарі — волонтери миттю зібрали усе необхідне для військових. Незнайомі люди пропонували перекус, чай каву.
«Після розподілення мене направили у артбригаду, я ніколи до того артилерії не бачив. Так почався мій шлях артилериста», - поділився воїн.
Спершу поїхали на Житомирщину. Там дислокувався базовий табір, де наш герой проходив навчання на «Гіацинтах». Освоював, каже, навчальні розрахунки артилерійської справи.
Далі Фокс розповів, що на «Гіацинтах» не пощастило повоювати, однак саме там, на Житомирщині, пізнав перші моторошні відчуття війни, першу небезпеку, перший страх.
«Тоді літала над нами ворожа авіація, бомби скидали неподалік, — пригадує військовослужбовець. — Стоїш на посту, чуєш гул літака, не знаєш чого чекати, і десь за кілометрів 10 бачиш великий спалах — стовп полум'я, а через секунд 15 доходить звук. Розумієш, що був удар і, мабуть, загинули люди… В ту мить стає страшно».
Це був перший авіаудар, який на власні очі побачив за час війни Фокс. Страх межував з цікавістю. Згодом дізнався, що бомбу орки кинули в районі школи.
Перші бойові дії у нашого героя розпочалися лише влітку минулого року, коли його підрозділ після тривалої сторожі на Півночі передислокували на Донбас.
Своє перше серйозне бойове завдання вважає «подарунком долі» на день народження, адже переїхали відразу на наступний день після його 25-річчя.
Команда «до бою» прозвучала, як тільки прибули на нові позиції. Не встигли, каже, й речі розпакувати. Фоксу тоді була відведена ключова роль — навідника. Зізнається, що не був готовий працювати на новому обладнанні, адже досі працювали на старій техніці.
«Мені все показали за дві хвилини, коли мінялися розрахунком, — розповів Фокс, — попередній навідник пояснив ази, вказав на що звернути увагу і ми почали вести стрільбу».
Це була перша в його житті команда «до бою», перше бойове хрещення, реальні бойові дії, нові враження. Досі емоційно зауважує, що адреналін, емоції зашкалювали, а запах пороху їх лише підсилював. Відчуття незабутні. Розповідає так, наче це було вчора.
«Тобі вперше треба виконати постріл і ти ще не впевнений, чи робиш це правильно, підходиш до гармати: на тобі велика відповідальність, але це — війна, — зазначив військовий. — Відстрілялися. Відбій. Хлопці дістають свої туристичні примуси, щоб попити кави, чаю, видихнути з полегшенням і в цей момент знову команда «до бою». Ми їх закидали і почався рух, треба ще «досипати», щоб знищити. Це перше ураження цілі за нашим розрахунком».
Саме в таких екстремальних умовах Фокс набуває впевненості. Далі, гартуючись в бою, усі необхідні знання щодо роботи на новому обладнанні наш герой здобуває на практиці.
На запитання про найбільш вдале влучання пригадав розтрощений московитський артсклад з боєприпасами, ворожі склади підривали, «танчики» підбивали. І тут же додав: «Молодці, знищили!»
«Ось, вчора був плідний день: ми розрахунком знищили два «Гіацинта» і одну «саушку» (самохідну артилерійську установку). Було коригування вогню, а вночі почули по рації: «молодці, знищили!», — зазначив Фокс
«Саушка» часто надокучала нашим хлопцям стріляла по них. Тепер — спокійніше, каже навідник. Однак ворожої навали довкола ще достатньо. Мокші не шкодують ні техніки, ні м'яса. Як каже наш герой, падають, але лізуть і лізуть. Були періоди, що по них розрахунок Фокса вистрілював по 170-180 снарядів за ніч, знищували живу силу табунами. А ті безперервно йшли на масову ліквідацію.
Підступний ворог створює небезпеку для наших військовослужбовців своїми цинічними методами.
«Сидиш п'єш каву, чуєш над головами «пух-пух» — обстріл касетними снарядами, — пригадав Фокс, — касети розсипаються 70 метрів від нас, ми ховаємося по укриттях.
Якось після обстрілу Фокс вилазив з укриття і відчув, що в окоп сиплеться земля. Десь неподалік чутно крик побратима. Кинувся на допомогу.
«Бачу Саньок лежить, кричить: «Спина!», — поділився воїн. — В надії спочатку припустив, що, може, вдарився, але побачив кров під спиною. Зняв броніка через голову, розрізав одяг. Таки — осколок. Частина одягу в рану прикипіла від удару. Говорив з ним, щоб не втрачати контролю, заспокоював, про все розпитував. По рані зрозумів, що проблема серйозна: виходять бульбашки з повітрям».
Це, за словами співрозмовника, ознаки пневмотораксу, тобто пошкоджені легені або грудна клітка. В цю мить йому дослівно пригадалися медичні інструктажі. «Оклюзійна наклейка!» — саме вона необхідна в таких випадках. Фокс попросив аптечку і оперативно надав домедичну допомогу пораненому.
Побратима відтягнули в укриття, дочекалися медика, який приїхав з командиром батареї, поклали на м'які ноші і відправили на медичну допомогу.
На щастя за Сашком приїхали швидко, допомогу пропонували навіть сусідні підрозділи.
«Я, хоч не надто віруюча людина, але перехрестився після цього, розуміючи, що могло бути набагато гірше, — поділився Фокс, — закурив і руки почали трястися від пережитого».
Зараз поранений — в відпустці для проходження лікування вдома.
На запитання про мрію Фокс відповідає миттєво: прийняти ванну. А все інше — після перемоги. Подорожуватиме, каже:
«Кораблем побував у Данії, Швеції, Нідерландах. Виходили з порту, могли прогулятися вуличками міст цих країн. Тепер відчув, що хочеться подорожувати Україною. Встаєш зранку, бачиш, як сонце сходить, і розумієш: наша Україна — прекрасна. У цьому сотні разів переконувався саме тут», - наголосив Фокс.
