Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Спочатку Любомира Крупу офіційно вважали зниклим безвісти. 6 березня 2024 року Тернопільський міськрайонний суд визнав чоловіка загиблим на основі показань свідків та службового розслідування.

Про це повідомила його дружина Ірина Крупа, пише Суспільне. 

Попрощатися із захисником прийшов його одногрупник Ігор Крочак. Розповів, разом із Любомиром навчався на історичному факультеті, обидва були учасниками громадської організації УНА-УНСО.

"Глибоко цікавився історією козацтва. Світла пам’ять. Любчика завжди згадував. Завжди усміхнений. Ця його посмішка — незабутня".

Колега Любомира Крупи Ірина Шумада говорить, разом працювали депутатами Тернопільської облради під час 7 і 8 скликань.

"Наша остання зустріч відбулася, коли він приїхав з відпустки, займався забезпеченням свого підрозділу. Найголовніше кредо його життя було бути людиною і бути собою. Він був гідною людиною і був собою. І загинув з честю".

На Микулинецькому кладовищі теж відправили панахиду за Любомиром Крупою і всіма полеглими українськими воїнами. Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання.

До прощального слова запросили дружину Любомира Крупи Ірину.

"Коли звільняли Київщину від окупантів, весь інтернет облетіла фотографія тіла загиблого бійця, який не був похоронений і не був належно вшанований. Багато зараз є таких бійців. Коли прийшли наші, звільнили цю територію, тоді ексгумували це тіло. І фотографія була така: рука, синьо-жовтий браслет. Тоді всі дуже зворушливо сприйняли ту фотографію. А мій Любомир взяв її собі на сторінку, сфотографував свою руку з кулеметом. І там був браслет, який сплів йому наш син. Синьо-жовтий браслет. Любомир написав: "На місце одного стануть сотні". Боротьба ще триває. Він вірив, що на місце полеглого стануть сотні живих, сильних і непереможних".

Ірина Крупа розповіла, що Любомир став на захист держави в перший день повномасштабного вторгнення.

"Коли почалася війна, то ми цього навіть не обговорювали. Я по тривозі поїхала на службу, а він відразу поїхав у військкомат. Коли приїжджав на ротацію додому на деякий час, я була дуже схвильована, бо в мене також і син пішов воювати. Коли я вже в тому відчаї його спитала: "Любчику, ти мав три броні, а не одну: науковець, директор школи, депутат обласної ради". Він просто глянув на мене, як завжди, примружив око, а він умів дуже гарно посміхатися, і сказав: "Ну, Ірочко, ти ж за такого заміж би не вийшла".

Любомир Крупа загинув 23 березня 2023 року на Харківщині. Юрій Трохименко був командиром відділення, у якому Любомир служив кулеметником. У бою, під час якого загинув боєць, Юрій втратив обидві руки.

"Там, на цьому місці, де ми прийняли бій, було семеро. Двоє пішли прикривати. Нас п’ятеро стояло на позиції. Костянтина менше зачепило, бо він нижчого росту. А ті хлопці високі. Коли міна розірвалася, то всі уламки полетіли на голови. Мені пощастило тим, що я розвернувся до міни лицем. Якби стояв боком, то теж би загинув. Прийшовши до тями і повернувшись з другої спроби направо, я побачив тіло Любомира. Він загинув".

"Зранку ми з ним переписувались. Він завжди писав мені, що в нього все добре. Хоч потім побратими розказували, що добре не було. Дуже важкі бої йшли багато діб. Вони прийшли на допомогу іншому підрозділу. Він все одно мені написав: "У мене все добре". Мав там декілька годин відпочивати. Його останніми словами були: "Цілую. Я йду спати", — розповіла дружина.