Лист батька дорослій доньці, який варто прочитати кожному!
Я щасливий, що ти в мене є. Коли я дивлюся на тебе, я не перестаю захоплюватися тим, якою славною ти виросла. Ти примудрилася взяти все краще, що є в нас з мамою, і нехай тебе не вводить в оману те, що ми іноді бурчимо, слава Богу, ти розумієш природу цього бурчання і прощаєш нам це.
Пам’ятаю, як ти всерйоз задала питання про те, чи правда, що я сильно хотів сина, а не дочку. Тоді я сприйняв це питання як звичайну дитячу допитливість «чомучок» і не розумів наскільки це важливе питання. Думаю кожній людині на певному етапі необхідно отримати підтвердження свого права на існування в цьому світі. Я хочу щоб у тебе не було навіть натяку на можливі сумніви – ти найбажаніша, найочікуваніша і найулюбленіша, ти дуже важлива і потрібна частинка не тільки нашого сімейного світу, але і всього Всесвіту. Просто пам’ятай про це!
Знаєш, бували ситуації, коли мені здавалося, що світ налаштований проти мене і обставини сприймалися як суцільна низка проблем. Я втішав себе тим, що представляв твою посмішку і твій погляд, це не тільки заспокоювало мене, а й надавало сили. У тебе сильний погляд – в ньому вже тоді читалася недитяча мудрість.
Багато батьків думають, що це вони виховують своїх дітей, але я зараз вважаю, що все відбувається з точністю до навпаки. Нерозуміння цієї простої істини веде до того, що батьки ліплять з дітей другого себе, тільки більш успішних, ніби хочуть продовжити грати «в життя» використовуючи шанс своїх дітей. Це не чесно. Я твердо переконаний – невикористані шанси – це відповідальність самої людини і вона не повинна перекладати її на своїх дітей. Тому я хочу, щоб ти знала: я завжди буду підтримувати тебе в твоїх починаннях, навіть якщо ти будеш помилятися і помилятися – це будуть твої помилки, тільки так ти зможеш з ними розібратися. Використовуй сама свої можливості на максимумі.
Часом, батькам здається, що вони знають життя, і що вони розуміють, як бути щасливими. Яка велика помилка. Щасливий не примушує інших на щастя. Щастя – це здатність відчувати себе і світ. Свої почуття не можна передати іншому, але зігріти іншого своїм щастям можна. Я пам’ятаю, як я був щасливий, коли мій тато подарував мені велосипед, але навряд чи подарований велосипед передасть тобі мої відчуття. Діти дуже гостро відчувають настрої батьків, тому важливо не ощасливлювати, а бути щасливим. Просто хочу, щоб ти знала – у тебе є право на своє щастя, а яке воно … Шукай! Будь уважна до себе і шукай.
Ось те, що дорослі вміють краще дітей: виживати і забезпечувати виживання своїм дітям. Ми, дорослі, платимо за це страхами і тривогами за ваше життя. Ми навчаємося в нешкідливих речах бачити загрозу. Ми самі втрачаємо здатність літати, й іноді не даємо вам розправити крила. Парадокс в тому, що чим сильніше ми любимо своїх дітей, тим нам складніше їх відпускати в самостійний політ.
Для нас з мамою завжди стояло питання: «Як зробити так, щоб батьків у житті дитини було рівно стільки, скільки необхідно і не більше?» Я свою відповідь знайшов, але напевно встиг наробити багато помилок і пишу цей лист, щоб вибачитися за те, що не додав тобі чогось або заразив своїми страхами. Маю велику надію, що твоєї мудрості вистачить і ти сама розберешся.
Ми з мамою дуже старалися, щоб наша любов не була болючою, що викликає залежність, що сковує, але …
Я розумію, що міг частіше проявляти свою любов, особливо коли ти була зовсім крихіткою. Я не знаю, чому дорослі думають, що це саме собою зрозуміло. Для мене зараз все це упущені моменти, які я ніяк не можу повернути. Я пам’ятаю тебе крихітною в руках, коли ти, зовсім ще безпорадна, солодко засинала в них, а я квапив час і думав – як би скоріше перекласти тебе в ліжечко … а потім, занадто повільно повертався в твою кімнату, коли чув твій вимогливий крик « Гей я вже прокинулася! або Ей, а тут годуватимуть .. »А зараз мені дуже не вистачає твоєї довіри. Як би я зараз хотів знову випробувати це почуття! Я б кулею був біля тебе, щоб перше що ти бачила, була не межа в порожній кімнаті, а моє або мамине обличчя.
Я зараз дивлюся на тебе дорослу й іноді помічаю, що ти занадто часто хочеш бути «хорошою» і відповідати, можеш навіть нехтувати своїми інтересами на догоду іншим. Тоді, коли ти була маленькою, це, напевно, мало назву послухом, а зараз мене це турбує. Я хочу, щоб ти йшла по життю без оглядки. Я не боюся того, що ти будеш егоїстичною – занадто багато розуміння і співчуття до цього світу в тебе вже вкладено, я побоююся того, що ти можеш розчинитися в бажаннях інших, а це – не правильно. Любов до світу починається з поваги до себе, і послідовність саме така.
На жаль…
Ми з мамою виховувалися в іншій системі. Нашій системі не потрібні були особистості, їй потрібні були жертви і знеособлені «будівельники світлого майбутнього», і ти нас пробач що ми з мамою від цього ще не до кінця позбулися. Можливо, бризки такого нашого виховання потрапили і на тебе, і тому в тебе багато сумнівів. Дозволь собі бути самою собою. Якщо у тебе це буде виходити, для нас це буде найкращою нагородою в житті. Зараз, маючи певний досвід, я занадто гостро сприймаю ситуації, коли будь-хто говорить «..як вам не соромно, ваша дитина …» і недалекі, іншого слова не знаходжу, батьки на догоду сторонній думці людей, у яких може навіть не бути своїх дітей, починають демонстративно показувати які вони «правильні», як би кажучи – «бачите, я хороший батько, просто забарився» … Доня, я копався в своїй пам’яті і не знайшов таких фатальних ляпів, але це не означає що їх не було. Мозок така штука, що може позбавляти нас від неприємних речей. Але, навіть якщо, щось подібне тобі пригадується – Прости! Ні, не забудь, а прости! Це важливо! Я тебе дуже люблю. Завдяки тобі, я відчуваю, що в цьому житті я зробив, щось дуже корисне і важливе, це – факт, який наповнює моє життя ще більшим змістом. Я бажаю тобі реалізації твоїх задумів. Іди по життю і ні на кого не озирайся, ти можеш цей світ зробити кращим вже тим, що в ньому буде на одну щасливу людину більше.Спасибі долі, що подарувала мені тебе!
