Хресна дорога з бісеру — як подяка Богові: директорка школи з Теребовлянщини вишила 14 ікон для церкви
— На вишивку в мене пішло неповних два роки. І це для мене була дже важлива, особлива робота. Це моя вдячність Богу за отримані ласки, — ділиться у розмові з журналісткою «20 хвилин» авторка робіт.
Галина Левицька працює директоркою школи в Мшанці Теребовлянської громади. Вона розповідає, що робота та домашнє господарство майже не залишають вільного часу. Тож вишивати доводилось, зазвичай, ночами. До роботи долучились і діти: донька допомагала з вишивкою, а син робив натяжку рамок.
Молитва у кожній бісеринці
Своє натхнення, каже пані Галина, вона черпала з молитви та віри. Вишивка для неї була не просто ремеслом, а способом внутрішньої розмови з Богом. Кожен стібок — як прохання, як подяка, як надія... Вони з родиною прихожани церкви Святого Дмитрія Солунського в Мшанці. Тож таку офіру вирішили зробити саме для храму, який став рідним.
У час передвеликоднього посту, коли віряни особливо задумуються над стражданнями Ісуса Христа та молитовно переживають стації Його Хресної дороги, у храмі освятили 14 ікон формату 29,7х42 сантиметрів. Вони мають не лише прикрашати святиню, а й збирати в собі всі щирі прохання, вдячність і молитви, щоб нести їх до Бога разом із великоднім світлом надії.
Із вдячністю за дітей...
— Я починала ці вишивки з вдячністю Богові за розумних і толкових дітей. Ми пережили онкологію донечки і Він не залишив нас. Серце мами завжди болить за дітей. І хочеться, щоб матері ніколи не відчували такого болю, коли хворіє їх дитина... — каже жінка.
— Вже коли я розпочала вишивку, дізналась, що у чоловіка мого теж онкозахворювання. Це був удар, але я вирішила, що роботи маю завершити. Поставила собі таку ціль. Зараз позаду вже операція, позаду хіміотерапія. Віримо, що Бог допоможе нам пройти і це випробування, — ділиться співрозмовниця.
Світло віри — крізь випробування
Галина Левицька в розмові з журналісткою ще раз просить передати вдячність всім, хто підтримав її сім'ю в такий складний період боротьби з захворювання донечки.
— Люди тоді нам показали величезну підтримку. Було важко, опускались руки. Але те, наскільки люди згуртувались довкола нашої історії не дало впасти. І зрештою... Те, що здавалось нам неможливим, те, що було неможливим для людини, стало можливим для Бога, — ділиться пані Галина.
