Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

“Ніяких лекцій не було”, “завдання скидали всі нараз”, “оцінки ставили, але помилок не пояснювали”, – на перший погляд може видатись, що здебільшого вчителі просто вмили руки. Та при аналізі ситуації Терміново виявило і таких фахівців місцевих шкіл, яких можна сміливо ставити у приклад іншим. Однак ми зіткнулися з іншою прикрістю – ці педагоги геть не хочуть, щоб згадували їхні імена та школи. “Заклюють!”, – пояснюють деякі з них свою позицію. Нас відверто здивувала атмосфера, яка подекуди панує в освітянському середовищі міста, однак ми не порушуватимемо домовленостей. Тому навіть частину випадків успішних прикладів якісної дистанційної освіти у Тернополі, на превеликий жаль, наводитимемо без оприлюднення справжніх імен вчителів та місця їхньої роботи, пише Терміново. 

Ми також не називаємо номери шкіл, в яких навчаються діти тих батьків, які погодилися з нами спілкуватись. По-перше, це прохання самих тернополян, які переживають за можливі утиски після своїх зізнань. По-друге, підозрюємо, що подібні ситуації могли трапитись і в інших навчальних закладах міста. Адже наша вибірка неповна.

“Все переклали на батьків”

У пані Олени двоє дітей навчаються в одній і тій же школі. Якщо донька вже старшокласниця і вся відповідальність за результати лежать на ній самій, то син-шестикласник потребував і уваги, і допомоги, і пояснень. Від батьків. Бо від вчителів цього не дочекався.

– От, наприклад, вчителька зарубіжної літератури скидає завдання. Дитина його виконує: пише твір, фотографує і надсилає їй на електронну пошту чи вайбер, – описує навчальний процес жінка. – Через певний час отримує оцінку. І все. Жодних пояснень від вчительки, де саме допустив помилку, що зробив не так – немає. Як проводити роботу над помилками? На чому вчитися, які висновки робити? Незрозуміло. Відеоуроки? Не смішіть, нічого такого не було.

Нарікають батьки і на хамство з боку вчителів. Мовляв, свій час пильнували, а от до їхнього поваги не мали.

– У мене одна дитина, восьмикласник, – розповідає про свій досвід шкільної онлайн-освіти пані Юлія.  – Вчителі кажуть: їхній робочий день триває з 9.00 до 18.00. А самі завдання скидають після 21.00 чи взагалі заднім числом. Це було особливо в перші тижні навчання, коли ніби все зробив, а заходиш на другий день вранці, а там купа завдань на вчора.

Жінка запевняє, що займатися із сином їй було в радість. І, найголовніше, в неї був на це час – дозволяла робота. Хоча дуже часто це справді займало цілий день.

– Вранці з 10.00 телеуроки. А тоді з 14.00 і до самого вечора – вже робота над тим, що задають у його школі, – описує графік пані Юлія. І тут же додає, що подекуди завдання зводились до звичайного переписування підручників. – А для інформатики не могли скачати необхідну програму, то коди писали на листку. Коди! На листку!

Юлія також каже, що отримати пояснення щодо помилок у вчителів не вдавалося. Часто доходило до конфліктів.

– Вчителька вказувала, наприклад, що син у завданні допустив 4 помилки, тому оцінка – 7 балів. Але де ті помилки? Я розумію, що не всі вміють користуватися графічними редакторами і підкреслювати в Пейнті описки і помилки для кожного учня важко, але ж варто було хоч якусь альтернативу запропонувати. Бо зворотнього зв’язку не було зовсім, все переклали на батьків, а зарплату потім візьмуть всі, мабуть, – не стримує невдоволення жінка. – Я пояснювала, що готова сама займатися зі своєю дитиною, бо розумію, що у вчителів ще повно інших учнів і класів. Але натомість отримувала не відповідь, а “відмазку”, що “поясню з нового навчального року”. Але ж оцінки дітям ставили вже цього навчального року. 

Електронні щоденники та журнали

Зазначимо, що підходи до реалізації онлайн-навчання кожен вчитель обирав на свій розсуд. Систему електронного навчання, коли є сайт з окремими кабінетами, де можна побачити розклад уроків, переглянути поставлені вчителями завдання, чи ваші діти їх виконали і яку оцінку за це отримали, у Тернополі ввели не всі школи. 

Така прогресивна система діяла зокрема у ЗОШ №24 та 28, де застосовують e-school. Базові її функції є безкоштовними, а от, щоб користуватися нею на повну, потрібно доплачувати. Левова частка батьків не розуміли переваг цього ресурсу, доки не почався карантин.

– У нас її ввели лише цього року, – розповідає мама трьох дітей Ірина. – В нас базовий доступ: я можу лише переглянути розклад, побачити, які завдання отримали мої школярі, і “підписатись”, що я бачила їхні оцінки. По правді, до карантину змісту в цьому всьому не було. Скоріше це сприймалось як можливість батькам слідкувати за успішністю, якщо їхні діти дуже часто “забувають” дати щоденника на оцінку.

Попри всі недоліки дистанційного навчання, батьки погоджуються: коли така ситуація, вибирати не доводиться. Але бентежить їх думка, що з осені ситуація може знову стати такою ж. І якщо в Міносвіти не придумають, як вдосконалити це все, то батьки не потягнуть на собі роль вчителів ще один семестр.

– Якщо у тебе двоє дітей, то ще можна якось налагодити розклад. Хтось один слухає онлайн-урок, інший читає чи пише твір. Потім міняються. Якщо не в усіх дітей є смартфони чи комп’ютери, батьки можуть позичити свої. Чи переписуватись із вчителями зі свого Вайбера. Але якщо з вересня знову введуть карантин, а батьки на той час вже всі вийдуть на роботи, незрозуміло, як будуть вчитися діти, – продовжує пояснювати Ірина. Смартфон є лише у її найстаршої доньки, решта двоє дітей користувались її гаджетом.

Зрештою, школа – це не лише про знання, це ще й соціалізація дитини. А дистанційне навчання цьому точно не сприяє, завбачливо резюмують батьки.

Хоча під час дистанційного навчання батьки оцінили можливість на одному й тому ж ресурсі слідкувати за навчальним процесом. Хоча й кажуть: попри можливість надсилати виконані завдання в цьому ж ресурсі, деякі вчителі вказували, що їм зручніше отримувати все на Вайбер чи електронну пошту. Та й сам ресурс регулярно “підвисав”. А можливості проводити там онлайн-лекції, як пояснили самі батьки, немає. Зрештою, аналогів до цієї системи є декілька. Десь функціонал більше “просунутий”, десь – менше. 

У Тернополі електронні платформи для навчання наразі використовували лише дві школи: 24 та 28. Ініціативи виявили дирекції самих шкіл, там використовували e-school. Використання тієї чи іншої платформи ґрунтується на фінансовому забезпеченні самого навчального закладу. Не завжди бюджет школи дозволяє її використання. Однак вже з осені 12 шкіл міста експериментально спробують перейти на такий формат. Взяти участь у проєкті виявили бажання дирекції шкіл. Але платформу змінять – на “Єдину школу”, оскільки там є більше можливостей, пояснила заступниця начальниці міського управління освіти Ірина Сум. І гроші на експеримент виділять із місцевого бюджету.

– Оскільки і міністерством, і в соцмережах обговорюють можливість дистанційного навчання і протягом осінньо-зимового періоду, бо є прогнози щодо другої хвилі карантину, то ми на регіональному рівні започаткували пілотний проєкт щодо впровадження платформи “Єдина школа”. Вона має відповідні рекомендації МОН та інституту педагогіки при Нацакадемії педагогічних наук, – пояснює Сум. – Ця система має ширший спектр позицій, ніж e-school, зокрема, можливість проведення онлайн-уроків, конференцій та вебінарів. Щоб користуватися нею достатньо просто зареєструватись там комусь одному із батьків.

Взяти участь у “Єдиній школі” наразі погодилися 12 освітніх закладів Тернополя: школи №№ 3, 4, 7, 8, 10, 13, 14, 16, 18, 21, 24 та 28. Поки що педколективи вчаться користуватися системою. Заплатити за використання платформи пообіцяла міська влада, кошти на це, як каже Ірина Сум, передбачили. Однак скільки це коштує, в управлінні не сказали.

Водночас основою онлайн-навчання навіть за діджиталізації залишаються самі вчителі. І якщо вони не опанують усі можливості гаджетів та застосунків, жодна платформа для дистанційного навчання тут не зарадить.

Критикують в соцмережах відкрито, хвалять – нишком

Якщо батьки через обурення не соромляться висловлюватись у соцмережах, то журналістів все ж просять себе не називати. Мовляв, їхнім дітям ще вчитися в тій школі. Попри висловлене у Фейсбуці невдоволення з приводу численних недоліків, багато батьків зізнаються: до директора зі скаргами не йшли.

– Ми не хочемо, аби наших вчителів карали доганами чи штрафами, ми хотіли, щоб вони до нас дослухались, – пояснює мама трьох школярів Олена. – Для мене оцінки – не головне. Вчитель має думати, як навчити чомусь дітей, а в них натомість бюрократія із виконанням планів, заповненням журналів і таким іншим. Мені здається, що дітям навіть трішки завищували оцінки, аби потім не було претензій від батьків.

Батьки також визнають, що частіше говорять про негативний досвід, а от про освітян, які сумлінно виконували свою роботу, згадують нечасто. Дехто з мам школярів називав імена таких вчительок та вчителів, самі ж педагоги розповідати про свою роботу відмовляються. Хтось соромиться і не бачить в своїй праці нічого героїчного. А дехто має і геть іншу причину, відому всім відмінникам, незалежно від того, вчишся ти в школі чи вже сам навчаєш.

Серед них – Анна, вчителька української мови та літератури в одній із тернопільських шкіл. Коли її похвалили одразу двоє батьків, з якими спілкувалося Терміново, вибір співрозмовниці став очевидним. Хоча розповідати про свої здобутки вона погодилася далеко не одразу.

– Тільки ім’я змініть і школу не називайте, – лише за цієї умови вчителька пристала на пропозицію розповісти про свою роботу на карантині. Пояснила це не так скромністю, а боязню того, що колеги, які з різних причин працювали з меншим ентузіазмом, її просто “заклюють”.

Анна мріяла бути вчителькою ще змалечку і вже 8 років, як вони викладає в одній зі шкіл Тернополя. Її чоловік працює в ІТ. Розповідає про це, аби пояснити, що вміння користуватися гаджетами та бажання вчити навіть дистанційно – це результат і бажання, і везіння, бо чоловік допоміг розібратися зі всім. Раніше програма Zoom, яка дає можливість проводити дистанційно проводити відеоурок навіть для цілого класу, їй була невідома.

– Спершу всі розгубилися, бо не розуміли масштабу роботи, який впав на вчителів. Це ж не лише тему розповісти в Зумі (програма Zoom - ред.), а ще й потім “сліпати” над десятками творів, підкреслювати помилки, пояснювати їх знову ж таки в Зумі чи скидати у Вайбері аудіоповідомлення кожному учню окремо, – пояснює вчителька. – Знаєте, це складно. І щоб всі зібралися на один час. Це ідеально, якщо в родині одна дитина. А якщо паралельно заняття ще в іншої? А якщо квартира однокімнатна? А якщо комп’ютер лише один? Я розумію, чому в багатьох колег просто опустилися руки.

А якщо згадати, що вік учителів теж різний, а навики володіння комп'ютером є далеко не у всіх. Зрештою, далеко не в кожного він ще й є вдома.

– Я пішла вчителювати, бо мене надихнула моя вчителька української мови та літератури. Вона досі працює в селі, де я росла. Чудова фахівчиня. Любить дітей і свою роботу. Але має кнопковий телефон. Живе сама, позичити комп’ютер у внуків чи телефон у дітей вона не може. Це крайність, я розумію, але й так буває. Чи є вина вчителя, що він не міг собі дозволити смартфон на свою зарплату? – риторично запитує Анна.

Тож не всі ті, хто, на думку батьків, не справились, просто “забили” на роботу та учнів. Хтось не мав достатніх знань, хтось – розгубився, адже це кардинальні зміни в умовах праці: об’єм роботи, твій день вже не має попереднього розкладу. Іноді ти їсти не встигаєш через ті твори та тести. А в тебе самої ще діти, яким іноді теж не пощастило з вчителями.

Анна знайшла рішення за допомогою тестів. Їх набагато простіше перевіряти, та й роботу над помилками проводити легше: просто пояснити, яка відповідь мала бути правильною і чому. Хоча відмовитись від творів та переказів теж не можна було повністю. Тому з дітьми влаштували обговорення прочитаного. Не переказували сюжет, а аналізували історичне тло, поведінку героїв, задумку автора.

– Вийшло щось на кшталт засідання книжкового клубу на 45 хвилин. Не кожен зміг висловитися, але говорили ті, кому було що сказати. Як і на уроці. Просто тут не водиш пальцем списком учнів. І не бачиш, як вони зіщулюються з думкою “тільки б не мене спитали ”. На заняття в Зумі приходили ті, кому було цікаво. А решта завжди могли сказати, що пропав інтернет, – сміється вчителька.

А ще іноді “зникало” відео, або діти нарікали, що вдома неприбрано, тому вірші вони будуть розповідати з вимкненим відеозв’язком. Такі історії, до речі, розповідали і самі батьки. Діти вчилися не лише новим умовам навчанням, а й як хитрувати в цих умовах.

– Тому вірші напам’ять ми вирішили не здавати. Занадто велика спокуса поставити розгорнуту книгу вище смартфона, – каже Анна. 

Роботами учнів вона задоволена. У неї є і восьмикласники, і шестикласники. Розповідає, що діти зараз, може, й не дуже чемні, але організовані, чітко розуміють, що їм треба не оцінки, а знання. Тому загалом навчання на карантині повним провалом системи освіти не вважає. Каже, що це була гарна перевірка на профпридатність людей і абсолютну непридатність умов життя: немає смартфона – немає знань.

Бо іноді кнопкові телефони – єдині, які є в родини. І тоді онлайн-освіта стає дітям недоступною. Як, наприклад, в Грабівцях, де, як розповів директор місцевої школи Іван Лучка, деяким учням доводилося отримувати завдання безпосередньо у школі. 

45 років стажу та індивідуальні аудіоповідомлення

“Дениску, добрий вечір! Подивися, будь ласка, на класну роботу, яку ти сьогодні писав. Особливо на слово “стрибати”...”, – на аудіозаписі жіночий голос докладно пояснює допущені помилки, лагідно, наче начитує вечірню казку. Такий вигляд має зворотній зв’язок із вчителькою школи №3 Ніною Яременко та її третьокласниками. Для кожного учня окремо вона надиктовувала пояснення всіх допущених помилок і надсилала на вайбер. Для всього ж класу разом Ніна Борисівна опанувала Зум – аби проводити в ньому уроки.

Всі аргументи про те, що найлегше підлаштувались під карантинні умови праці ті педагоги, “хто недавно після університету”, ця жінка розбиває вщент. У неї 45 років педагогічного стажу, як вказано на сайті школи.

Поспілкуватись із самою вчителькою Терміново не вдалося. Ніна Борисівна соромиться і каже, що просто виконувала свою роботу. Але заборонити батькам захоплюватись своєю роботою вона не може. Тож вони не шкодують гарних слів стосовно її роботи.

– До кожної теми і предмету Ніна Борисівна записувала аудіоповідомлення, надсилала лінки на відео з мережі, де пояснюють ту чи іншу тему, – не нахвалить вчительку свого сина Юлія Іванечко. – Кожен учень отримував відгук про свої помилки, а в класі ж понад 30 дітей! Так, вчителька казала нам, що далося їй це не легко. Але ж вдалося!

“Якщо ви впорались із останнім рівнянням, перевірте себе. У мене х дорівнює 9. Якщо у вас так само – ви розумники”, – це Ніна Борисівна пояснює математику. 

На наступному записі розповідає, що частка “не” не дружить з дієсловами, тому писати її варто окремо. Основи безпеки, правила узгодження слів у реченні, – Юлія Іванечко дає послухати записи, які отримував її третьокласник Денис. Вчителька розповідала про все. Ще й робила павзи там, де діти мають відповісти на її привітання, або де вона диктує – аби встигли занотувати.

Вчителька старшого сина Юлії наголошувала батькам, аби не робили домашні завдання за своїх дітей.

– Бо іноді приклад розв’язували таким методом, якого ще не вчили, – сміється Юлія. – Набільш імовірно, що хтось із батьків допомагав. Тому вчителька просила цього не робити, аби вона сама розуміла, що дитина засвоїла, а над чим іще варто з нею попрацювати саме їй.

Зарплати – ті самі, премії та догани – на вимогу

Незважаючи на те, як вчителі впродовж карантину виконували свої обов'язки, зарплати їм нарахували звично. 

– У нас такої диференціації щодо виплати заробітної плати педагогам, які більше працювали з використанням технологій дистанційного навчання чи менше, немає, – зазначає Ірина Сум. –  Всі вони отримували середній заробіток, як це декларувало Міністерство освіти і науки України. 

Однак якщо батьки хочуть окремо відзначити чиюсь роботу, то їм радять не мовчати, а звертатися або в управління освіти, або до дирекції шкіл.

– Тоді йтиме мова про преміювання, – зазначає Сум. – Або на День вчителя таких викладачів можуть відзначити на рівні міста подяками від міської влади. Школи можуть також окремо вирішити, як преміювати своїх вчителів, відповідно до власного бюджету. 

Водночас в управлінні радять батькам повідомляти дирекцію і про вчителів, які не надто ревно виконували свої обов'язки, особливо якщо до когось із педагогів є серйозні претензії Але наголошують: мають бути не лише скарги, а й докази. Кожен вчитель звітував про те, як працював з учнями, батькам потрібно буде довести, що цього насправді не було.

– Педагог сам обирав, як спілкуватиметься із учнями: через Вайбер чи інші додатки, залежно від того, які йому доступні, і які доступні учням, – пояснює Ірина Сум. – Батьки, котрі вважають, що вчитель працював недостатньо добросовісно під час карантину, можуть звертатись до керівника закладу освіти. І при проходженні атестації педагогічним працівником ці моменти будуть враховані. А щодо винесення догани, будь-яке дисциплінарне стягнення має і зворотну дію: вчитель також має право подати позовну заяву і вважати, що дана догана йому дана неправомірно. Якщо у нього є вагомі докази і причини.