Як тернопільський медик рятує людські життя в лавах Першого добровольчого мобільного шпиталю (фото)
Сьогоднішня історія про працівника КНП "ЦЕМД та МК" ТОР – Ярослава Корніцького, на плечах якого в тому числі тримається медичний фронт. Цілком буквально, а не для гарного слова.
«Ярослав – це про свободу вибору, якої українці прагнули ще задовго навіть до славнозвісного козацтва. Рішення долучитися до лав Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Пирогова у хлопця теж було спонтанним. Хоча насправді в душі він вже був готовий стати частиною того локомотива, який рухає нашу країну до перемоги. Зробити рішучий крок допомогли колеги, які вже планували відбути свою ротацію у якості медиків-добровольців. Друзі повернулися із серпневої ротації додому, а Ярослав залишився там на півроку. Перших два місяці він працював на реанімаційній бригаді. Забирав із стабілізаційного пункту важких пацієнтів і доставляв до лікарень. В якийсь момент його пересадили на медичну евакуацію – третє плече евакуації. На цьому етапі вводяться всі ліки, забезпечується внутрішньовенний доступ і здійснюється транспортування поранених до стабілізаційного пункту. Повернувся до Тернополя лише на місяць, щоб пройти курси підвищення кваліфікації фельдшерів, трохи пожити в цьому тиловому світі і зрозуміти для себе, чи змінюється щось тут, поки наші бійці віддають за нас життя там», - розповідають про колегу в КНП "ЦЕМД та МК" ТОР.
Що далі? Далі на Ярослава чекає повернення до лав ПДМШ, а там Бог покаже.
«Я знаю, що роблю добру справу. Я на своєму місці, коли треба. Надихаєшся людьми. Одного привезли пораненого, а він просить його підлатати і відпустити, бо він ще двох покладе. Хоча іноді бувають і моральні спади. Не без того. В будь-якому випадку, роботу не перестаєш робити. Стараєшся викладатися на всі 100%. Врятувати людину. За ці півроку розширилося коло спілкування. Коли мені потрібна підтримка, я завжди можу подзвонити чи написати своїм побратимам з ПДМШ. Не завжди вдома можуть тебе зрозуміти і сказати потрібні слова. Дуже хочу, щоб люди не забували, що у нас війна. Бо коли ми в єдності, то ми сильніші. Всі ми там будемо. Рано чи пізно», - каже він.
Як показує досвід, у наших добровольцях багато реалізму, бачення повної картини сучасного світу і нашого місця в ньому. І зазвичай ця картина вимальовується в темній палітрі. Але разом з тим, з великою ймовірністю навпроти ви побачите усмішку і живі очі. Адже той, хто збагнув, за що він готовий померти, завжди добре знає, за що варто жити.
Тож нехай дорога, обрана Ярославом, веде його до перемоги і щасливого майбутнього, адже саме такими серцями і такими руками закладаються найнадійніші підвалини державності.
