Як пес-розвідник з Тернополя відгриз лапу і втік від ворогів (ФОТО, ВІДЕО)
Непросту історію своєї собаки розповіла журналістам Терену тернополянка Анастасія Заверуха.
У родині Анастасії та Романа Вася з’явився випадково. Собака прибився до чоловіка на вулиці у Тернополі. У нього була поранена шия, адже попередній господар намагався його повісити. З того часу собака став вірним другом та повноцінним членом сім’ї.
Собака дуже добре ладнає з дітьми
Ми намагалися знайти йому господаря, але ніхто не відгукнувся, тому він залишився з нами. Тоді собаці було близько року, зараз пішов вже шостий. За цей час Вася став нам як рідний і ми вже не уявляємо нашого життя без нього, – розповідає Анастасія Заверуха.
Свою кличку Вася практично обрав собі сам. Якось господарі звернулися до знайомого, якого звати Василь, а собака відреагував, відтоді його теж стали так кликати.
Побратим морських піхотинців
Вася сильно прив’язався до господаря Романа. Чоловік у 2014 році був на Майдані. Потім підписав контракт з морською піхотою й поїхав служити на Донбас. Собака залишився у Тернополі разом з Анастасією.
Собака важко переніс розлуку з моїм чоловіком, адже вони були нерозлучні. Коли Роман поїхав, Вася став млявим, відмовлявся їсти й пити. Тому чоловік приїхав сюди і забрав собаку з собою на службу. Відтоді він став побратимом морських піхотинців, – згадує Анастасія Заверуха.
Вася став вірним побратимом морських піхотинців
Із 2016 року Роман разом із Васею почали служити у 503-му окремому батальйоні морської піхоти, який займався розвідкою. Кане-корсо пройшов полігони, жив у бліндажі, допомагав бійцям носити військові речі та підтримував дух захисників.
У листопаді 2021-го Вася зник. Побігши за зграєю собак, він заплутався в колючому дроті, який відмежовував територію наших захисників від ворожої. Довго не міг звідти вибратися, адже колючки позалазили в шию та лапи.
Приповз до бійців і знепритомнів
Військові піднімали дрон, аби подивитися, де він та в якому стані, адже дуже хвилювалися.
Врятувати нашого Васю було майже нереально, адже непомітно для ворогів дістатися туди було дуже важко. Чоловік мені розповідав, що собака дуже сильно вив. Коли ти розумієш, що тебе кличуть на допомогу, а зробити нічого не можеш — це найгірше відчуття, – каже Анастасія.
Та навіть попри небезпеку, бійці ЗСУ все одно планували йти на допомогу собаці, але той з відгризеною лапою приповз сам.
Коли Вася зрозумів, що з пастки практично нереально вибратися, відгриз передню лапу, яка була затиснута дротом. Приповз в бліндаж до хлопців й одразу знепритомнів. Йому надали мінімальну першу допомогу, перев’язали рану. Потім чоловік привіз Васю додому в Тернопіль і він вже залишився тут, на своїй заслуженій пенсії. Цей період був одним із найважчих у нашому житті, – пригадує Анастасія Заверуха.
Встановлення протеза та реабілітація
Після травми собака майже рік провів вдома у Тернополі. Без передньої лапи було важко, тому сім’я думала над встановленням протеза. Проте з початку повномасштабного вторгнення це відійшло на другий план. Коли ситуація стабілізувалася, Анастасія Заверуха зробила зліпок лапи й відправила фахівцям у Болгарію. Проте їхній протез Васі не підійшов. Згодом жінка разом з Васею вирушили до Польщі, де волонтери допомогли з безкоштовною операцією, а згодом і з протезом.
У Польщі ми провели майже місяць. Спочатку собаці врізали кістку, і поки лапа заживала, то робили протез. Все лікування та протезування було безкоштовне. Навіть переїзд до Польщі нам оплатили, – розповідає Анастасія Заверуха.
Відтак в Україну Вася повернувся вже з новим протезом. Потім була ще одна поїздка в Польщу на фізіотерапію. Там собака відвідував масажі, водні процедури та вчився ходити на протезі.
Зараз Вася продовжує вчитися жити з новою лапою
Повернення Васі чекала не лише Анастасія Заверуха, але й її п’ятирічний син. Власниця собаки каже, попри свій високий зріст та суворий вигляд, Вася дуже дружній, любить ласку, великі компанії, нікого не ображає та добре ладнає з дітьми.
Наш синочок постійно грається з Васею. Вони прекрасно знаходять спільну мову. Цей собака — повноцінний член нашої сім’ї. Ми іноді навіть більше хвилюємось за Васю, аніж за дитину. Бо тварина не може сказати що і де її болить, – каже пані Анастасія.
Фото надані Анастасією Заверухою
Відео Романа Луциківа
