Чекає синів з війни та постійно волонтерить: історія багатодітної матері з Тернопільщини (ВІДЕО, ФОТО)
Назар та Павло воюють на херсонському та запорізькому напрямках. Наймолодший син Наталії Марінкіної Володимир зараз на контрактній службі в Чорткові, повідомляє Суспільне.
«Наша хата сама крайня, тут завжди майорить прапор, завжди зустрічає всіх. Це наше родинне гніздо, наше подвір’я та наш будинок в якому виросла я, виросли мої діти. Вони звідси пішли на фронт захищати, і ми тут завжди їх чекаємо!», - поділилася Наталія Марінкіна.
Назар Марінкін каже, із старшим братом Павлом не бачився ще від початку повномасштабного вторгнення.
«Він пішов на навчання резервістів на місяць швидше, якраз мали закінчуватись його навчання, він мав приїхати додому, але почалось повномасштабне вторгнення. Він пішов найперший, ще у 2014 році, можливо, він надихнув мене і дав поштовх на те, що потрібно піти і захищати свій дім, свою батьківщину, на якій ми виросли», - розповів Назар Марінкін.
Щоб відволіктись Наталія займається волонтерством у Крутнівській школі, де працює директоркою.
«Зразу ж ми організували плетіння сіток, досвід був, бо мій Павлик по контракту служив, коли на Донецьку була війна. То ми тоді помаленьку плели сітки і треба було, вже досвід був, то ми організувались, зразу плели сітки. Збирали продукти», - розповіла пані Наталія.
Наталія Марінкіна каже, боротьба за Україну для її родини триває ще відтоді, як у 1940 році її дідуся, бабусю та їхніх дітей репресували та відправили на Урал.
«Я хвилююсь, звичайно, як кожна мама хвилюється та молиться. Собі від початку взяла таке, що все буде добре. І це в мене така мантра — "Все буде добре". Я розумію, їх і обстрілюють, і поранені є, я ніколи не плачу. І так я від 24 лютого, що все буде добре, я з цим живу. Це мене тримає», - поділилася жінка.
Жінка з нетерпінням очікує на повернення синів з війни.
«Наша сімейна традиція, завжди збиратись у колі сім’ї. У нас сім’я дуже велика. Коли вони приїжджають і коли від’їжджають, ми завжди всі збираємось і проводжаємо. Щоб вони знали, що ми їх тут чекаємо. Як казав мій швагро, як тільки вони приїдуть ми накриємо стіл на весь сад і скличемо усіх сусідів, всю рідню. Будемо радісно святкувати перемогу і їхнє повернення», - зазначила Наталія Марінкіна.
Детальніше про історію жінки та її синів-воїнів дивіться у сюжеті Суспільного
