Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Чоловік загинув наприкінці листопада минулого року на Донеччині. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з родичами та побратимом загиблого бійця.

Матір загиблого в російсько-українській війні бійця Тараса Щирби щодня відвідує заупокійні служби в церкві. Вона розповіла, що її сина поховали торік 5 грудня. Він загинув поблизу селища Кордюмівка.

“Мене врятували довгі розмови з отцем Василем Іванівим. Він дуже багато часу на мене витратив. Багато зі мною розмовляв. Я розумію, що цю пустку повинен заповнити Бог. Я стараюся, щоб так сталося, але втрачати рідних дуже складно”, – каже Надія Щирба.

Надія Щирба в церкві. Суспільне Тернопіль

Після церкви жінка йде на могилу до сина. З нею прийшли донька й Тарасовий побратим Роман Галабурда.

Чоловіки товаришували більше 15 років. Пліч-о-пліч воювали з 2014 року.
 

Було легше трошки в 2014-2015, як служили. Зараз тяжче через масштабні по всій Україні обстріли. Ми стояли і в Києві, і їздили на різні виїзди. Навіть в Києві ти міг знати, що може з тобою щось статися, бо були обстріли дуже масивні. Тарас любив зброю.Це було його захоплення: зброя, стрільба. Це було його покликання”.

Побратим та родичі біля могили бійця. Суспільне Тернопіль

Коли почалася повномасштабна війна, Тарас вдруге пішов воювати.

Тарас Щирба. Фото: Оксана Поберейко

Від 28 лютого додому приїжджав тричі на кілька днів, розповіла сестра бійця Оксана Поберейко.

“Він був в гостях у нас трошки. Ми сиділи родиною: батьки, дружина його, діти, моя сім’я. Розмовляли. Не багато розказував про свої військові будні, але був такий зосереджений, якийсь такий врівноважений, спокійний. Оскільки він твердо знав, що він хоче там бути. Мама пробувала його переконати: “Тарасику, в тебе троє дітей. Є можливість повернутися додому”. А він казав: “Я відчуваю, що я там маю бути”. Дуже тепле, родинне було у нас спілкування і останні фото, які ми зробили разом, я їх тримаю завжди біля себе”.

Сестра бійця Оксана Поберейко. Суспільне Тернопіль

Тарас Щирба з дружиною та дітьми. Фото: Оксана Поберейко

За словами матері бійця, патріотом Тараса виховали дідусь та бабуся, обоє були в УПА.
 

Моя мама була зв’язковою. Пішла в члени УПА в 20 років за німців в 1942 році. Потім коли радянський союз переміг, її арештували. Тяжко допитували і каторга 10 років. Тато також був в УПА. Мої батьки вирішили, що тарас не піде в садочок. Ми жили окремо від батьків, і тато приїжджав щодня до нас і з Тарасиком залишався. Так 2 роки він їздив. І я собі думаю, що напевно він йому абсолютно все розказував. Тому що батьки нас берегли. Вони про свою боротьбу ніколи нічого не розказували”.

Фото батьків Надії Щирби. Фото: Оксана Поберейко

Надія Щирба каже, у смерть сина не вірила до останнього.

“Вони були на “нулі” і прилетіла міна, розірвалася і їх поранило. В нього було поранення в ліву сторону, так навпроти серця, де закінчується бронежилет зі спини. Тарас витягнув ще трьох побратимів і повертався по зброю і впав без свідомості. Забрали його в швидку, я не знаю куди його довезли, але подивилися, що там складне поранення і перевантажили в іншу швидку, і повезли в Дніпро. Він мав тату “Тризуб”, він мав молитву нижче серця “Царю небесний”, на лівій руці в нього був червоно-чорний прапор і напис: “За Україну, за її волю”. І всі тату зійшлися. І ми не вірили. І ми сподівалися, що це такі тату, які багато хто робить”.

Матір та дочка в храмі. Суспільне Тернопіль

Тарас Щирба з дружиною. Фото: Оксана Поберейко

Поховали Тараса Щирбу на Алеї Героїв Микулинецького кладовища в Тернополі. Йому було 37 років. Чоловіку присвоїли звання почесного громадянина Тернополя посмертно. У Тараса Щирби залишилися дружина і троє дітей.