Військові поховання у Тернополі
"Війна ця почалася для нашого міста у вересні 1939 р. перможною, але майже незбройною ходою радянських військ через всю Західну Україну. Лише у деяких місцях поляки намагались чинити опір. Наприклад, Тараканій форт довелось брати силою, а у Тарнополі через пущену кимось чутку, що на вежах костелу Домініканів засіли польські кулеметники, визволителі викотили гармату на плошу Собеського і знесли ті вежі (ф.1). Як пізніше виявилось – ніяких кулеметників там не було. Про загиблих у ті часи ні де і ні ким не згадується.
Основні військові втрати почалися у 1941 р. Перші з боку Червоної армії з’явилися, напевне, при бомбардуванні Тарнополя німцями 22.06.1941р. Наступні, вже з боків обох ворогуючих сторін, повинні були з’явитися при першому і другому вступі німців у місто. Локальні сутички ж відбувалися. Навіть є свідчення, що два молодих єврея-тернополянина засіли у Синагозі (ф.2) і обстрілювали німців з кулеметів, а потів втекли підземними ходами. Про загиблих у той час жодних відомостей немає, як і нема поховінь тих часів. Вони загублені у вирі воєнних років.
Відомо, що у період з 1941 по 1944 р. німці обладнали декілька госпіталів у Тернополі, куди попадали на лікування поранені з багатьох фронтів. Перший з них був на вул.Листопадовій у будинку колишнього іпотечного банку (ф.3-будинок по середині), що напроти нинішньої прокуратури, другий - на вул. Камінній у приміщенні нинішньої п’ятої школи (ф.4 – третій поверх добудовано у 1963 р.) і третій - на вул.Січових стрільців у споруді (ф.5) колишньої народної школи ім. Казімежа (за радянських часів там була СШ№7, Палац Піонерів і потім - станція юних техніків).
Закономірно, що видужували не всі пораніні, і померлих треба було десь ховати. Кажуть, що при спробі їх поховання на цвинтарі поруч з загиблими під час першої світової німцями, для чого треба було знести частину могил січових стрільців, німці зустрілися з різким супротивом місцевої громади. Як не дивно, вони зважили на це і почали ховати своїх померлих прямо коло госпиталів.
Люди розповідають, що ці на могили десь у 1945 р. були направлені... танки, які, прокрутившись на місці могил, своїми гусеницями... зрівняли їх з землею.
От тому то, наприклад, при прокладанні каналізації у дворі по вул. Листопадовій, прямо за Міською Радою виявлено захоронення померлих у госпіталі поранених німецьких солдат (ф.6). Коло останків було знайдено ідентифікаційну інформацію про солдат Германа Вальца і Ганса Петцольда, по якій були розшукані їх родичі у Німеччині. Зараз це місце відмічене «величним» пам’ятним хрестом (ф.7). Родичі загиблого приїздили і це місце бачили! А, кажуть, у тому дворі поховано коло трьохсот німців!
За свідченнями старих тернополян поховання німців є у ще у дворі між СШ №3 і Катедрою та на Загребеллі. Я, навіть, здогадуюсь де на Загребеллі - під Петриками, тобто там само, де і вбиті фашистами 12000 євреїв. Радянська влада швидко знайшла таки спосіб остаточно помирити їх між собою! Зараз вже це місце забудоване приватними житловими будинками без яких би то не було позначок. Правда, трохи осторонь від цього місця на горбі є пам’ятник закатованим євреям. А ще останки німців, що оборонялись на Загребеллі, могли були поховані у глибокому яру між Загребеллям і Петриківським Горбом, де зараз Дружба розташована. По цьому яру до Серету протікав потічок і там ще було міліцейське стрільбище (ф.8). На початку 1960 років він був засипаний і тепер це рівнесенька вул. Миру.
Крім того, були ще військовополонені. Для них німці обладнали два концентраційні табори. Перший - в районі вул. Дубовецької коло давніх кавалерійських кошар (ф.9), де перебували в основному італійські і французькі полонені. Вони, до слова, збудували житловий будинок на бул Броварній, в якому - овочевий магазин (ф.10) і ремонтували залізничні колії (ф.11,ф.12). Без сумніву, на цьому «куроті» також вмирали люди. По згадках тернополян – свідків тих подій, ховали полонених померлих з цього табору на вул. Бродівській, вище Збаразького відгалуження залізничної колії, а потім там само, вже у 1944 р. загорнули частину загиблих німецьких вояків.
Другий концтабір був створений для полонених червоноармійців. Те, що вони були у нашому місті, сумніву не підлягає (ф.13) Точних даних про його місцезнаходження нема, але старожили згадуючи припускають, що він був поруч з єврейським гетто, в районі Подолу на вул. Шептицького. Це частково підтверджує єдина з існуючих світлин (ф.14).
Невідомо також, де німці ховали померлих полонених червоноармійців, а вони безумовно були.
Особливо значний врожай дама в чорному з косою зібрала навесні 1944 р. при визволенні міста від фашистів. Тарнопіль об’явлений Гітлером містом-фортецею і ключем до Германії, став центром жорстокого протистояння німецьких військ і Червоної армії. Якщо співставити і проаналізувати відомі історичні джерела обох сторін, можна прийти до висновк, що при штурмі Тарнополя загинули практично всі оточені німці - коло 5000. В тому числі 120 чол. вояків дивізії СС «Галичина», яка тоді тільки почала створюватись. Це інформація з німецьких джерел.
Про втрати протилежної сторони повинні б краще знати радянські джерела. Офіційні втрати червоноармійців по Тернопільській області – 50608 чол., по місту - 6772 чол. По можливості загиблі предавались землі своїми ж товаришами, власне, на місці загибелі, тому то й була безліч точок поховання на території міста. Ще й у моїй пам’яті лишилося, наприклад, поховання двох радянських льотчиків зразу навпроти Петриківського моста, де розбився їх літак. У цій статистиці, вочевидь, не враховані ще сотні без вісті пропавших, які полягли у окопах і руїнах знищеного міста і були засипані у них під час бойових дій. Можливо, ще не підлягали фіксуванню статистикою і загиблі штрафбатовці, бо сов’єцька пропаганда схильна була завищувати втрати супротивника і максимально мінімізувати свої.
Повністю вірити цій статистиці не можливо, а сказати точно не зможе ніхто, бо облік не вівся, тіла загиблих не ідетифікувались. По згадках очевидців тих подій, трупи без розбору на свій чи чужий зтягувались місцевими мешканцями до найближчих глибоких ямерь, проваль підвалів, ярів і просто загортались землею. Жити ж поруч з тілами, що швидко розкладаються було неможливо. Підтвердженням служить цілий ряд випадково знайдених в різних районах Тернополя людських кістяків. А скільки ще буде знайдено?! Далі буде!"
