Віденська кавярня Чілінського і Нєміца, або як до Тернополя кава прийшла
"До нашого міста кава прийшла у вигляді Віденської кав’ярні Чілінського і Нєміца, що була на першому поверсі будинку на розі вулиць Гімназійної (3-го Мая, 1-го Мая, Сагайдачного). Найдавнішою - кінця ХІХ ст. світлиною, де зображений цей будинок, мабуть, є (ф.1). Висновок роблю через те, що на ній в глибині вулиці стоїть ще одноповерхова споруда.
На її місці вже на початку ХХ століття збудований ошатний трьохповерховий будинок (ф.2), що, правда трохи видозміненим, лишився і до наших часів. У 1950-ті – 1970-ті роки на його першому поверсі була книгарня «Підписні видання».
Віденска кав’ярня була дуже популярною у місті. Міщан Тарнополя і називали кавунами. Там можна було і кави випити і марципанами чи лігумінами, та й просто випити і добре закусити.
Цей будинок був вельми привабливим для ока тому й не дарма представлений на багатьох світлинах до першої світової війни (ф.1-ф.3). Відступаючі у 1917 р. росіяни підпалили майже всі споруди у центрі міста. Не змогла позбутися біди і Віденська кав’ярня. Сумуючи за втраченим і співчуваючи вона знов часто на спомин знимкувалася (ф.4,ф.5). По закінченню війни поляки її, як і будинок за нею, відновили, але не в первісному, а простішому вигляді (ф.6).
Перша хмара нової світової війни - взяття Тарнополя німцями прошла для оновлених споруд не вилившись бурею неприємностей і зачепивши їхньої гідності, а от друга - хмара визволення ... Не повезло кав’ярні опинитися в непотрібному місті у непотрібний час – як раз на лінії фронту де йшли шалені бої. Німці каву вже навряд чи пили, а перетворили будинок на таку собі невеличку фортечку з кулеметними точками у пивницях. Дерева у сквері Міцкевича були зрубані і простір між двома рукавами вул. Гітлера, так німці нашу вулицю назвали, оголився. До німецької окупації це - Міцкевича, а після визволення – Сталіна.
Перед західною стороною вулиці створився вільний, добре прострілюваний німцями простір, пройти який радянським військам було дуже тяжко! Маючи достатню кількість артилерії червоноармійці успішно змели з всю західну сторону улиці, в тому числі і нашу кав’ярню. Але і в руїнах німці трималися. При викурюванні фашистів з тих руїн загинуло немало червоноармійців і серед них - Анатолій Живов, що повторив подвиг О.Матросова, закривши грудьми амбразуру дзоту в пивніці кав’ярні. Так стверджує меморіальна дошка (ф.9) на будинку, що був по війні збудований на місці давнього. Є, правда, не підтверджена думка, що це сталося під будинком, де до війни був Окружний Суд.
Решткам кав’ярні вже й знимкуватися у такому незвично неприглядному вигляді не хотілося, та все ж нам згадку лишилося декілька тих її сумних і останніх світлин (ф.7, ф.8). Як вже наголошувалось, на місці того будинку спорудили новий будинок, відновили і той, в глибині, але вони стали вже аж дуже спрощеними (ф.10). На місці кав’ярні спочатку був комісійний магазин – по сучасному секонд-хенд, потім «Політична книга», яка розходилась м’яко кажучи... не дуже, то на радість дітлахів-філателістів, а їх тоді було дуже багато, продавали ще й поштові марки.
Пройшли часи, і помалу коштами меценатів-ентузіастів в деяких місцях вже повністю оклигавшого від буренного 1944 року Тернополя почали відроджуватися давні архітектурні оздоблення споруд. Прикрасився баштою, схожою на давню, і будинок, де у 1950-ті – 1970-ті роки були «Підписні видання». Споруда ж на місці колишньої кав’ярні ... терпеливо чекає свого часу.
Треба нам взяти приклад з наших предків, що створили «Товариство прикрашання міста Тарнополя» ще на при кінці ХІХ століття, тоді можна буде позбутися і безглуздих знесень з такими ж перебудовами, і ляпатих реклам з вивісоками та й модерняцьких побудов у старовинних кварталах. Воно могло також ініціювати і домогтися оголошення старого центру міста заповідною зоною."
