Тернопіль. Короткий історичний екскурс
Тернополю судилося виростати на перехрестi баратьох дорiг, якими йшли не тiльки друзi, а й вороги. Мiсто, не раз сплюндроване дощенту чужинцями, знову пiднiмалось iз руїн, щоб по праву його називали столицею галицького Подiлля.
... I ось перед нами мальовниче стародавне мiсто Тернопiль - нинi один iз адмiнiстративних, економiчних та культурних центрiв областi у складi Української держави. З якого боку ви не потрапили б сюди, вас зустрiнуть новi багатоповерховi житловi i промисловi споруди та малi чепурнi будиночки обiч тихих вулиць, уквiтчаних ошатним рiзнобарв'ям кущiв i плодових дерев, нiжнi остiвцi скверiв, тiнистi привiлля паркiв i чудове голубе плесо Тернопiльського ставу. В їх тло органiчно вписуються, як коштовнi дiаманти, уцiлiлi архiтектурнi будiвлi минулих епох.
Однiєю iз найдавнiших споруд, що збереглася до наших днiв i з якою пов'язана перша письмова згадка про Тернопiль, є замок. У 1540 р. польський король Сигiзмунд I видав грамоту кракiвському каштеляновi Яну Тарновському про його заснування i володiння землею навколо цього мiста. Будiвництво фортецi на березi Серету в урочищi Сопiльче (Топiльче) тривало вiсiм рокiв. Мiсце для оборони вiд ворогiв було вибране невипадково. В урочищi Сопiльче, як засвiдчують археологiчнi дослiдження, з давнiх давен жили українцi, якi мали добрий природний захист вiд нападникiв: з одного боку, непрохiднi торф'янi улоговини, зарослi терном, з другого, рiка Серет i її притока Рудка. Замок iз своїми фортифiкацiйними спорудами ще надiйнiше змiцнив охорону українських земель.
Навколо замку почало розвиватися мiсто, яке 1548 р. отримало магдебурзьке право, тобто самоврядування, а також право влаштовувати ярмарки i мати склади на товари для закордонних купцiв. До Тернополя почали з'їжджатися купцi з усiєї Європи i Сходу. А замок пiсля того, як його у 1672 р. знищили турецькi завойовники було вiдбуддовано як палацову споруду на початку 19 столiття у новом стилi - подiбно до великого палацу у виглядi каре з невеликим двором всерединi. Бiлокам'яна рiзьба стриманих форм добре в'яжеться з великими площинами стiн. Цю споруду сильно зруйнували смерчi першої i другої свiтових воєн. Замок реставровано у 1951 р., i нинi у ньому Палац спорту.
Крiм замку збереглася Надставна церква - церква Воздвиження Чесного Хреста, що була споруджена на початку XVI ст. на фундаментi древнього храму, iсторiя якого сягає часiв України-Русi. Будiвля - це тридiльний храм без бань. Другу церкву - Рiздва Христового, як засвiдчує фундацiйний напис, почали мурувати 15 червня 1602 р. i закiнчили 4 серпня 1608 р. пiд орудою вiдомого муляра Леонтiя. А у 1636 р. було зведено дерев'яну Монастирську церкву, що знаходилась у Микулинецькiй частинi мiста. Примiщення цiєї церкви в нашi днi наново збудували парафiяни.
Власне, цi стародавнi споруди, що збереглися для наших сучасникiв, були нiмими свiдками нападiв на Тернопiль татар i туркiв, якi у 1544-1698 рр. чотирнадцять разiв спустошували мiсто, вбивали, брали у ясир його жителiв. Через Тернопiль проходив визвольний шлях козакiв Богдана Хмельницького у боротьбi проти польської шляхти. Мiсцевi жителi не тiльки приєднувалися до його загонiв, а й виступали на захист своїх прав вiд iноземних визискувачiв, вiдстоювали свою вiру i культуру. При церковнiй парафiї тернопiльськi мiщани органiзували братство, якому власник мiста В.-К. Острозький у 1570 р. видiлив 235 моргiв земнi, кошти на утримання школи i шпиталю для перестарiлих i хворих бiдних людей. Мiщанське братство збудувало для шпиталю примiщення i утримувало сиротинець, який вели Сестри Служебницi. Братство протягом кiлькох столiть розширювало свою дiяльнiсть i вплив на рiзнi верстви українцiв, допомагало їм зберiгати вiру, обряди i давнi звичаї, нацiональну самобутнiсть, будувати церкви, школи i бiблiотеки. У 1569 р. Лука iз Тернополя переклав Старий Заповiт.
Уцiлiло вiд лихолiть i нинiшнє примiщення з монастирськими прибудовами української греко-католицької церкви Непорочного Зачаття, споруджене в 1749-1779 рр. у стилi пiзнього бароко з елементами рококо як католицький храм ордену Домiнiканцiв.
У 1772 р., пiсля першого подiлу Польщi, Тернопiль перейшов пiд владу Австрiї i згодом став центром округи. Нова влада сприяла економiчному розвитку, пробудженню українського нацiонального життя. У другiй половинi XIX ст. до Тернополя прокладено шiсть шосейних шляхiв. 1870 р. збудовано залiзницю Львiв - Тернопiль. У мiстi почали працювати 2 банки, 5 приватних млинiв i 3 крупорушки, розширилися шевськi, кравецькi, ковальськi, столярськi, рiзницiкi та iншi цехи. Це вплинуло на прирiст населення. Якщо у 1808 р. в Тернополi мешкало 7093 чоловiки, то наприкiнцi столiття було понад 30 тисяч.
Пiд впливом революцiйних подiй 1848 р. iнтелiгенцiя Тернополя розпочала боротьбу за духовне i нацiональне самовизначення. Зусиллями учителя гiмназiї, вiдомого громадсько-полiтичного дiяча Олександра Барвiнського в 1876 р. вiдкрито фiлiю "Просвiта" у Тернополi, яка видавала книжки з iсторiї Ураїни, мала бiблiотеку i книгарню для українського населення, органiзовувала концерти та етнографiчнi виставки. Зусиллям просвiтян у 1898 р. було вiдкрито українську гiмназiю, вчителями i вихованцями якої стали митрополит Йосип Слiпий, вченi Лесь Курбас, композитор Василь Барвiнський, письменники Володимир Гжицький, Петро Карманський та багато iнших.
На свiтанку нашого столiття тернополяни почали об'єднуватися у культурно-просвiтницькi i спортивнi товариства "Сiч", "Пласт", "Сокiл", якi пiсля розпаду Австро-Угорщини 1918 р. стали на захист молодої Захiдно-Української Республiки. З 21 листопада 1918 р. по 2 сiчня 1919 р. Тернопiль був столицею цiєї держави. у будинку, де нинi середня школа N 4, працював її уряд - Державний Секретарiат, котрий звiдти перебрався до Станiславова (Iвано-Франкiвська). Невдовзi Тернопiль захопили поляки, яких на деякий час витiснили з мiста бiльшовицькi вiйська.
У 1922 р. Тернопiль став центром новоствореного воєводства, що охоплювало 17 повiтiв. Польська влада проводила жорстку колонiальну полiтику в усiх сферах суспiльного життя краю, насамперед у нацiональному питаннi. Ураїнцiв обмежували в правах, суворо переслiдували за найменшi прояви нацiональної гiдностi. Та мiщани Тернополя почали вiдновлювати роботу товариств "Луг", "Сокiл", "Просвiта", "Рiдна школа", "Пласт", спортивного клубу "Подiлля" i вiдстоювати свої соцiальнi i нацiональнi права.
Протидiючи польському засиллю, мiщани об'єднувалися в українськi кооперативи. У мiстi, зокрема, дiяли "Подiльський Союз кооператив", "Калина", "Українбанк", "Пасiчнича спiлка", "Маслосоюз", "Сiльський господар", багато приватних пiдприємств, продукцiя яких вiдзначалася доброю якiстю i йшла на свiтовий експорт, та магазинiв, котрi з приходом радянської влади у вереснi 1939 р. були лiквiдованi.
4 грудня 1939 р. Тернопiль став центром областi.
Фашистська окупацiя завдала Тернополю найбiльше непоправних втрат за всю iсторiю. Гiтлерiвськi фашисти знищили майже 15 тисяч чоловiк, сотнi юнакiв та дiвчат вивезли на роботи до Нiмеччини. Страшних матерiальних втрат зазнав i сам Тернопiль: пiдприємства, школи, житловi будинки були повнiстю зруйнованi.
Та розбудовувалося, виростало десятирiччя за десятирiччям мiсто над Серетом. Воно стало мiстом з розвиненою промисловiстю. Продукцiя пiдприємств Тернополя - свiтлотехнiче та радiотехнiчне обладнання, бурякокомбайни, будiвельнi комбайни, фарфоровий посуд, штучнi шкiри, тканини, одяг, кондитерськi вироби - знанi далеко за межами областi. Чарують своєю неповторнiстю житловi масиви "Дружба", "Схiдний", "Сонячний" i "Новий Свiт". Нинi територiя Тернополя становить майже 3.8 тисячi гектарiв, i проживає в ньому майже 240 тисяч чоловiк.
Здобуло мiсто i наукову репутацiю. Висококвалiфiкованих фахiвцiв готують академiя народного господарства, педагогiчний, медичний iменi академiка I. Горбачевського, приладобудiвний iменi I. Пулюя iнститути i iнститут народної освiти, технiкуми, коледжi i профтехучилища. У 29 загальноосвiтнiх школах навчається понад 31 тисяча учнiв.
Окрасою Тернополя є Театральний майдан i бульвар Шевченка. На майданi проходять велелюднi зiбрання, мiнинги, якi проводять демократичнi партiї та громадськi органiзацiї, вiдбуваються урочини випусникiв шкiл. Сюди люди приносять квiти до пам'ятника Тарасу Шевченковi, встановленому в скверi бiля майдану.
На вулицi гетьмана П. Сагайдачного 28 травня 1995 р. освячено пам'ятник Iвановi Франку. Це - ще одне пiдтвердження того, що Тернопiль продовжує своє культурно-мистецькi традицiї.
Пам'ятними подiями у життi мiста були виступи корифеїв українського театру Марка Кропивницького, Марiї Заньковецької, Миколи Садовського, композитора Миколи Лисенка, всесвiтньовiдомої спiвачки Соломiї Крушельницької. В роки першої свiтової вiйни режисер Лесь Курбас органiзував славнозвiснi "Тернопiльськi театральнi вечори". В рiзнi часи у нашому мiстi перебували Пантелеймон Кулiш, Iван Франко, Василь Стефаник, Лесь Мартович, Володимир Гнатюк, Олександр Довженко, Iван Багряний, Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Андрiй Малишко, Олесь Гончар.
У Тернополi працюють драматичний театр iменi Т. Шевченка, театр ляльок, фiлармонiя, обласний краєзнавчий i художнiй музеї, палаци культури, кiнотеатри, бiблiотеки, є Спiвоче поле. Кращi творчi сили об'єднують обласнi органiзацiї Спiлок письменникiв, художникiв, журналiстiв, архiтекторiв України.
На полiграфiчнiй базi мiста кiлька рокiв тому створено видавництва "Тернопiль", "Збруч", i "Лiлея", якi випускають книги мiсцевих авторiв, журнал "Тернопiль", щорiчник "Тернопiлля", друкують понад 30 газет. Працюють державна телерадiокомпанiя, двi недержавнi телестудiї.
