Рубрика Історія: Виникнення та розвиток міста Тернопіль
Місцевість, де розташований Тернопіль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезоліту, що існувала тут 10—9 тисяч років тому, виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та могильник VIII—VII ст. до нашої ери.
Перша письмова згадка про Тернопіль припадає на 1540 рік. Того року польський король Сигізмунд І дав грамоту краківському магнату Яну Тарновському на місцевість Тернопілля в Теребовлянському повіті з умовою побудувати за річкою Серетом фортецю. Назва «Тернопілля», мабуть, означала тернове поле. Спорудження фортеці почалося в 1540 році і закінчилося 1548 року зведенням високих кам’яних стін. Навколо неї почали осідати люди. У 1548 році місто дістало магдебурзьке право, йому були дозволені три ярмарки на рік і щотижневі торги.
Власник одержував з міста значні прибутки. Ті жителі, які мали в тимчасовому користуванні невеликі земельні наділи, сплачували податки збіжжям або відробляли на панських ланах. Ремісники й дрібні торговці за кожен будинок платили грішми. Окремо доводилося сплачувати за проживання на центральних вулицях, за право торгівлі, користування панською броварнею, лісом. Міщани мали давати безплатно тягло, житло для жовнірів, які прибували в місто.
У перші десятиліття після виникнення міста більшість населення була зв’язана з сільським господарством, займалася хліборобством і скотарством, а також мисливством і бортництвом. Вигідне розташування Тернополя на торгових шляхах сприяло швидкому зростанню ремесла й торгівлі. Тернопільські купці підтримували зв’язки з Росією, а також великим на той час торговельно-ремісничим центром — Львовом.
Вже в 1566 році королівський уряд дозволив створити в Тернополі склади для зберігання товарів, що надходили з російських та інших земель.
З розвитком ремесла створюються цехові організації ремісників. У 1566 році власник міста затвердив статут першого тут цеху шевців. Пізніше, у 1636 році виник цех кравців. Цехи
були невеликими, в них об’єднувалося по кілька чоловік. Вступ у цехи був дуже обмежений. Учні не одержували плати, більше того, ще вносили певну суму за навчання. Підмайстер одержував за свою роботу малу платню, його робочий день, як правило, тривав 15—16 годин на добу. У наступні десятиліття основу економічного життя міста становили ремесло й торгівля. Значного розвитку набули гончарство, млинарство, бондарство, виникли ковальські, слюсарні, будівельно-керамічні майстерні та невеликі пекарні.
Жорстоким визискувачем трудящих мас міста з перших років його виникнення було православне та католицьке духовенство, яке спиралося на підтримку уряду й магнатів. Здійснювалося примусове покатоличення трудового населення. Після Брестської церковної унії (1596 р.) переслідування православних міщан ще більше посилилися, їм чинилися всілякі перешкоди в заняттях ремеслом і торгівлею.
Міщани активно виступали на захист своїх станових інтересів, проти засилля католицького духовенства. Ці виступи часто проходили під релігійними гаслами, за якими крилися класові інтереси. Наприкінці XVI ст. в Тернополі виникло братство, яке користувалося певною автономією, було першим культурно-освітнім осередком міста. Братчики організовували ремісників православного віросповідання на боротьбу за свої права, приділяли увагу поширенню освіти, виступали проти національно-релігійного гноблення українського населення.
Великої шкоди місту завдали турецькі й татарські набіги. Ще в 1544 році, коли замок перебував у стадії будівництва, а міського населення було небагато, на Тернопіль напали татари. Мешканці навколишніх сіл, рятуючись від ворога, зійшлися до фортеці і стали на її захист. Штурмом взяти фортецю татарам не вдалося, і вони вдалися до облоги. Довгий час захисники стримували натиск татар, поки з Сандомира не підійшло польське військо. Татари відступили, але місту вони завдали збитків і руйнувань. Через п’ять років татари знову з’явилися під містом, але теж зазнали невдачі. Новий напад татар стався 1575 року. Були зруйновані околиці міста і навколишні села. Захопивши багато полонених і зажадавши від городян викупу, ординці розташувалися під містом табором. Міщани й селяни сховалися за стінами фортеці. Через кілька днів татар відігнали від міста і в бою під Збаражем розбили їх військо. В серпні 1589 року велике татарське військо вторглося до Західного Поділля. Головний свій табір татари влаштували під Тернополем. Звідси хан розіслав загони в усі кінці західноукраїнських земель. Вони захопили в полон велику кількість чоловіків, жінок і дітей, але містом, яке на той час уже було міцною фортецею, вороги оволодіти не змогли. І в XVII ст. тернопільці жили під постійною загрозою ворожого нападу. В серпні 1605 року татари дійшли до околиць Тернополя, але були відбиті. 1618 року вони знову вдерлися до Галицьких земель, пограбували ряд міст, у т. ч. й Тернопіль. Під час цього нападу місто зазнало великих руйнувань. Частокіл на земляному валу і всі дерев’яні будинки згоріли. Татари підступали до Тернополя і в 1621 та 1626 роках.
Руйнівні татарські набіги згубно позначилися на економічному розвитку міста. Кожного разу лишалися пограбованими й спаленими майже всі навколишні села. Після кожного набігу на плечі міщан лягав обтяжливий обов’язок ремонтувати й відбудовувати міські укріплення, закупати порох, мушкети та інше військове спорядження.
В першій половині XVII ст. важливу роль у житті міста відігравала транзитна торгівля. Тернопіль підтримував широкі торговельні зв’язки з Росією, Волощиною, Молдавією, Грецією, Угорщиною, а також близькими містами — Львовом, Галичем, Коломиєю, Теребовлею. Місцеві купці торгували сукнами, полотном, волами, кіньми, зерном, сіллю, поташем, деревиною, медом, воском, пивом тощо. Через Тернопіль до Варшави для королівського двору і для польської знаті надходило чимало товарів: з Туреччини — маслинова олія, арабські коні, коштовна зброя, з Волощини — дорогі вина, риба, з Греції — прянощі, вина тощо.
Народні маси вели наполегливу й тривалу боротьбу проти посилення соціального й національного гноблення. Спрямовувалася вона, насамперед, проти магнатів, шляхти, духовенства та міського патриціату. На початку XVII ст. важким тягарем для жителів міста було утримання королівських військ, тому часто спалахували сутички між міщанами й польськими жовнірами. Особливо гострого характеру вони набули в 1614 році, коли міщани виступили проти продовольчої контрибуції, накладеної власниками міста для утримання війська. У 1621 році в місті відбулася збройна сутичка між міщанами й жовнірами, під час якої були поранені три шляхтичі. Подібні виступи мали місце і в 1633 році.
Тернопільські міщани брали участь у визвольній війні 1648—1654 років проти панування шляхетської Польщі. Ще до приходу повстанської армії у Галичину Тернопіль підтримував таємні зв’язки із запорізьким військом. Особливо посилилася боротьба населення міста проти шляхетського гніту під час походу у 1648 році селянсько-козацького війська на Львів. Шляхтич Холмський з Тернополя писав іншому шляхтичеві в Замостя, що в Тернополі, містечках та селах навколо нього повстанців діє кілька тисяч, і Вишневецький «втратив немало людей від їх могутніх ударів». У 1649 році, коли армія, очолена Богданом Хмельницьким, обложила Збараж, у Тернополі, розташованому за 20 км від фортеці, знову розгорілася запекла боротьба. Значна частина жителів пішла до селянсько-козацького війська, а ті, що лишилися в місті, активно виступали проти шляхти й духовенства. У вересні 1655 року російські війська й українські козацькі полки, просуваючись по шляху на Львів, в числі інших населених пунктів оволоділи Тернополем. Налякана шляхта, щоб не потрапити в полон, втекла з міста.
Народні маси Тернополя, що лишився під владою шляхетської Польщі, зазнавали тяжкого соціального, національного і релігійного гніту.
Жорстока розправа шляхти над учасниками визвольної війни, неврожайні роки, часті спустошливі напади татарських орд підірвали економіку міста. У 50-х роках XVII ст. тут було 270 зруйнованих будинків. Польський уряд, зацікавлений у зміцненні однієї з фортець на своїх південних кордонах і зростанні населення, змушений був у 1663 році підтвердити привілеї, надані Тернополю попередніми польськими королями, що сприяло поступовому його відродженню.
За інвентарним описом 1672 року місто мало 420 будинків, з яких тільки 12 були кам’яними. Населення становило близько 2,5 тис. чоловік. У місті було 14 вулиць, всі вони сходилися до ринку. Працювали 4 млини, пивоварні й солодовні. 181 господарство займалося землеробством.
У другій половині XVII ст. напади татар і турків на місто тривали. Особливо великого спустошення місто зазнало у 1672 році, коли турецькі війська Ібрагіма Шишмана-паші, прямуючи на Львів, несподівано з’явилися біля Тернополя, штурмом взяли його і кілька тижнів бешкетували там. Вони спалили замок, зруйнували обидві вежі, розібрали кам’яні мури замку, пограбували всі наявні запаси продовольства, спалили костьол, зруйнували водяні млини, греблю, спустили воду з ставка. Тільки через багато років після цього нападу місто стало відроджуватися. З опису 1690 року видно, що тут було тільки 40 будинків, будівлі замку стояли без дахів, підвісний міст не мав ланцюгів, там, де були вежі, лишилися купи цегли, земляний вал у багатьох місцях був зруйнований.
В умовах жорстокого соціального і національного гніту польських феодалів перша половина XVIII ст. для Тернополя, як і для інших міст польської держави, була періодом застою і навіть занепаду економіки. Населення міста майже не зростало, а торгівля, особливо та, яку вели іноземні купці, фактично припинилася. Щоб хоч якоюсь мірою пожвавити економічне життя міста, королівський уряд надав у 1724 році Тернополю додатково привілей на влаштування щорічного ярмарку в липні, в якому могли брати участь купці всієї Польщі. Але це не дало відчутних наслідків. Як зазначалося в одному з документів тих років, «міста з різних причин дійшли до останнього ступеня занепаду, утисків і безправ’я, зовсім спустошені й остаточно зубожілі»
Згубно позначилася на стані міста й епідемія чуми 1770 року, від якої загинуло багато людей. Частина жителів в цей час розосередилася по селах.
У 1772 році Тернопіль потрапив під владу Австрії. У здійсненні колоніальної політики на західноукраїнських землях австрійський уряд спирався на польських феодалів. Експлуатація трудящих міщан шляхтою й католицькою церквою значно зросла. Тяжкі феодальні повинності доповнювались податками на користь австрійської держави. Щоб утримувати окупаційні війська, великий чиновницький апарат, поповнювати казну, австрійський уряд з року в рік підвищував їх розміри. З 1773 року до кінця XVIII ст. їх сума зросла майже в три рази. За новим адміністративним поділом Тернопіль став окружним містом, що сприяло певному збільшенню населення. Всі ділянки міського життя, за винятком судових і фінансових справ, якими керувало спеціальне відомство у Відні, регламентувала адміністрація округу.
З перших років окупації австрійський уряд вдався до політики насильницького онімечування місцевого населення. До міста прибуло багато німецьких колоністів, які користувалися значними привілеями. Місця для спорудження житлових приміщень колоністи одержували там, де бажали, ліс та інші будівельні матеріали їм надавали безплатно; вони звільнялися на 10 років від сплати різних податків. Все офіціальне діловодство окружних адміністративних органів велося німецькою мовою. Українською мовою користуватися було заборонено, польська дозволялась лише в міському суді, але з 1785 року і тут офіційною стала німецька мова.
Місто, як і раніше, належало Потоцьким. На початку 1800 року Й. Потоцький склав новий перелік обов’язків тернопільських міщан. Панщина й натуральна рента майже повністю скасовувалися, запроваджувався єдиний грошовий податок — чинш. У 1800 році він становив для міста 11 050 злотих. Міщани залучалися до військової служби.
Після того, як Тернопіль став окружним центром, змінився його вигляд. В центрі були прокладені дерев’яні, а потім кам’яні тротуари, почалося будівництво адміністративних будинків. Одним з них була двоповерхова будівля магістрату, споруджена 1809 року.
Джерело:ukrssr.com.ua
