Реліквія Чорткова: всередині і навколо костелу Mатері Божої Святого Розарію та святого Станіслава
Сюди навідується багато туристів. Дехто заради лише одного побачення – наблизитись і побувати в костелі. Чортків не уявити без цієї святині, пише Політерно
Історія храму має трагічні та захопливі сторінки. Адже від закладення наріжного каменя і до сьогодні минуло вже понад 400 років.
Тож поїхали в Чортків.
Перший покровитель
Центр міста. Площа, ратуша. Від центрального майдану Чорткова піднімаєшся вверх по вулиці. Костел манить своїми готичними куполами.
Заходиш. Молитвою насичена базиліка. Весь зал в аурі набожності.
У невеличкій келії костелу зустріли пані Ольгу Щербакову, яка погодилася розповісти всю історію храму і показати його найпотаємніші куточки.
– Наш костел має двох покровителів. Перший наш покровитель – це святий Станіслав, єпископ і мученик, єпископ Кракова. Він загинув мученицькою смертю, віддав своє життя за те, що навертав короля, його наближених і всіх мешканців Кракова жити згідно з Божими заповідями. Особливо наголошував королеві про те, що він повинен вести гідне і достойне життя. Але про це більше треба дивитися в дослідження істориків, – розповідала вона.
Святий Станіслав
Направду ця історія описана в легендах далекого минулого. Майже тисячу років тому, якщо точніше у 1079 році, Польщею правив король Болеслав ІІ Хоробрий. Його матір Добронега Київська – донька Володимира Великого.
Болеслав ІІ брав участь у міжусобницьких війнах за Київ на стороні князя Ізяслава, з яким вони були сватами.
Втім, успіхи Болеслава були більш значущі для Польщі у боротьбі за інвеституру між німецьким імператором Генріхом IV і папою Григорієм VII. Болеслав II виступив на стороні останнього: у 1072 він відмовився виплачувати данину імператору і оголосив незалежність Польщі, а в 1074 визнав польську державу леном папського престолу.
Разом з військовими успіхами, король ввів досить розгульне життя, чинив гріх перелюбництва. За легендою, він насильно домігся дружини свого брата. За це йому дорікав єпископ Станіслав Щепановський (Станіслав зі Щепанова), чим ганьбив славу короля перед народом.
Натомість король звинувачував єпископа у державній зраді, мовляв, той діє на користь ворога, імператора Генріха IV. Під час святої літургії у Катедральному костелі Кракова, 11 квітня 1079 року, єпископ Станіслав розповів про перелюбницькі гріхи короля. Болеслав ІІ був присутній на тій проповіді. Він накинувся і відтяв мечем голову єпископу перед вівтарем на очах у прихожан.
Ян Матейко. «Убивство Св. Станіслава» (1892). Джерело фото: Вікіпедія
Після цього вбивства у Польщі відбувся бунт аристократів. Болеславу прийшлось втекти в Угорщину, де й помер у вигнанні.
Станіслава Щепановського поховано у Кракові. Нині на місці того храму, де було вбито єпископа, стоїть Базиліка архікатедральна святих Станіслава і Вацлава, возведена на початку XIV століття. Тут відбувалися коронації і спочивають вічним сном ті ж самі королі і королеви, а також відомі історичні постаті Польщі.
Саркофаг Св. Станіслава. Джерело фото: Вікіпедія
17 вересня 1253 року Станіслава Щепановського було канонізовано папою Іннокентієм IV. Після возвеличення до лику Святих, мученик отримав титул головного покровителя Польщі.
Крім того, у 1765 році засновано Орден Святого Станіслава, який вважається другою державною нагородою Речі Посполитої по значимості.
Коронована ікона
Другою покровителькою храму в Чорткові є Пресвята Богородиця Матір Божа Цариця Святого Розарію. Розарій означає вервиця.
– У 1663 році до Чорткова завітав з військом король Ян Казимир. Він йшов війною на Смоленськ. І коли він взнав заздалегідь, що буде в Чорткові, вирішив приїхати до наших отців домініканців з подарунком. Таким подарунком стала ікона Матері Божої Святого Розарію, яку він сюди привіз зі Львова. Ще до 1946 року в нашому храмі зберігалася така картина-образ, на якій був намальований король Ян Казимир, що молиться в нашому храмі перед образом Матері Божої.
Ікона та картина з Яном Казимиром вивезена до Польщі отцями-домініканцями у 1946 році.
– У 1941 році енкаведисти хотіли його витягнути. Образ був вкритий срібними і золотими шатами. Така була традиція, що образ закривався сріблом і золотом і було видно тільки обличчя Матінки Божої і обличчя Ісуса. Ми не знаємо, що позаважало енкаведистам вирвати ікону, але вони з цим не справилися. Наш образ Матінки Божої на ніч закривається образом Святого Станіслава, а на день ми відкриваємо. Цей образ Святого Станіслава наче врятував образ Матері Божої Святого Розарію і не дав доступу енкаведистам.
У Чорткові знаходиться копія ікони Пресвятої Матері Божої. На ній нема срібних із золотом шат. Але є золота корона. До речі, є рідкістю, коли копію ікони коронує настоятель Ватикану. Образ Матері Божої Чортківської короновано Папою Римським Іваном Павлом ІІ у 2002 році під час візиту в Україну.
Монастир і продовольчий магазин
Костел Mатері Божої Святого Розарію та святого Станіслава, який ми бачимо сьогодні, три століття назад мав інший вигляд.
– Коли був побудований в Чорткові перший костел, достовірних даних ми не знаємо. Але відомо, що коли в 1610-му році власник міста Станіслав Гольський запросив сюди служити отців-домініканців, то костел вже був. Він біля парафіяльного костелу вибудував для них дерев’яний монастир. До цього домініканці проживали близько в селі Шманьківці. Хроніка каже, що тут було три дерев’яних костели. Але постійно нападали турки і татари, і козацькі війни, і московська експансія тут була, словом, все, що дерев’яне, горіло. У пожежі 1634 року з усіх будинків у Чорткові залишилися цілими двадцять. І мабуть всі храми тоді теж погоріли, якщо не повністю, то частково. Тому отці-домініканці звели кам’яний монастир.
За хронікою, перший кам’яний костел в Чорткові збудований у 1731 році, а в 1734 його освятили. Мав оборонну, просвітницьку місію. Витримав домініканський храм багато воєн та набігів аж до 1956 року.
Залишки старого монастиря
– У 56-му році за радянської влади, коли було прийнято рішення зробити з костелу продовольчий склад, монастир, який прилягав до костелу стіна в стіну, заважав. Прийняли рішення його ліквідувати, засипати підвали, щоб була можливість через бічні двері біля вівтаря завозити товар для магазину. Старий монастир з каменю був повністю розібраний. Люди свідчать, що той камінь пішов на будівництво сусіднього чотирьохповерхового будинку, який зразу за нашим костелом. І одна з його стін стоїть якраз на фундаменті монастиря.
Католицький храм використовували як продовольчий склад аж до горбачовської перебудови. У 1989 році його повернули римо-католицькій громаді.
Фрески на стінах
Власне, сам костел в сучасному вигляді збудований в 1910 році. Головний архітектор храму – відомий на всю Польщу будівничий Ян Кароль Зубжицький-Сас. Він уродженець містечка Товсте (Заліщицький район).
У середині стіни костелу були розмальовані фресками. Розпис фресок нанесений в 1943-44 роках в період війни, коли тут стояли німці. Майстри-художники – молоді хлопці зі Львова, яких за стилем малювання картин називали авангардистами.
– У хроніці зберігся такий запис, що для отців-домініканців це трошки виглядало за яскраво в кольорах. В храмі наче має бути все в більш спокійних, пастельних тонах, але це молоді художники нанесли фрески в більш сучасному погляді на малювання. Головне, що людям дуже подобалося.
У радянські часи через відсутність необхідного провітрювання фрески відстали від стін і відновленню не підлягали. Збереглися лише старі фотографії.
Католицька громада наймала спеціалістів з Польщі. Однак, ті сказали, що марні будуть старання. Розпис стін не вдалося врятувати.
Зірки на хрестах і швейна фабрика
Окрім внутрішнього оздоблення храму, варто пройтись і оглянути костел навколо.
Черепиця, якою покритий храм ще 100 років тому, привезена зі Швейцарії. Хрест, що був вершиною готичного куполу, зараз прикріплений внизу на стіні зі сторони внутрішнього двору. На початку 2000-х його зняли, оскільки міг впасти.
Оглядаємо великий хрест на стіні.
– Він дуже важкий. Одній людині не підняти. На ньому є напис: Краків, 1907 рік і прізвище коваля, який його викував, А. Стащик. Хрест колись похилився, міг впасти і наробити великої біди. Тут ціла група його знімала, і пожежники, і альпіністи… Там зараз знаходиться хрест з легких металів, він теж такий великий і відповідає розмірам цього хреста і зроблений в такій самій конфігурації, але набагато легший.
Разом з костелом 1909-10 роках збудували поруч новий монастир. На відміну від храму, який повернутий парафії в 1989 році, то за повернення права власності на будівлю монастиря парафія боролася аж до 2015 року. Лише через суди їм вдалося повернути священичу обитель.
До 2006 року тут діяла швейна фабрика, яка спеціалізувалася на пошиті шкільної форми та робочого спецодягу.
Є цікава загадка на малих куполах католицького храму в Чорткові. Там промені хрестів оздоблені п’ятикутними зірками. Зрештою, попри всю негативну асоціацію, яку несе п’ятикутна зірка, вона також є християнським символом. Зокрема, зірка на хресті є у Віфлеємі над Собором Христового Різдва.
Трагедія монаршого чину
Втім, комуністичне п’ятикуття стало трагічною сторінкою для отців-домініканців в Чорткові. У перші дні липня 1941 року енкаведисти вирішили поглумитися над священиками.
Як все відбувалося, описав дослідник Чорткова Андрій Беля:
«1-2 липня 1941 року арештували 4 отців, яких повели на «Червоний берег». Увірвавшись до домініканського монастиря, вони забрали 46-річного настоятеля обителі отця Юстина Спирлака, 32-річного отця Яцека Станіслава Місюту, 31-річного отця Анатоля Адама Знаміровського та 44-річного брата Анджея Бояковського. Вивели їх на берег ріки Серет, де вбили пострілами в потилицю. Свідок, який бачив усе на власні очі, розповідав, що їх вели четверо військових і двоє в цивільному. (Один з конвою став пізніше керівником комунальної служби і 1946 р. закрив храм, а потім дослужився до генерала). А чотирьох домініканців – 69-річного отця Героніма Франциска Льонґаву, 84-річного брата Реґінальда Червонку, брата Методія Кароля Іваніщува та 71-річного Юзефа Вінцентовича, що належав до Третього ордену домініканців, були замордовані в келіях Чортківського домініканського монастиря. Під час нападу на храм і монастирську обитель карателі вчинили погром і поглумилися над Пресвятими Дарами.
Дізнавшись про вбивство, люди прийшли на місце трагедії і з пошаною вмочували хустки в розлиту кров, збирали просякнуті кров’ю грудки землі. Дозволу на поховання в каплиці на цвинтарі їм не дали, а наказали поховати тіла на тому ж місці до 14-ї години, погрожуючи, що інакше вони будуть втоплені в річці. Мешканці нашвидкоруч зробили дві великі труни й склали в них по два тіла».
У пам’ять про новомучеників в костелі є картина, де зображено отців-домініканців, яких вбили енкаведисти. А також збереглася їхня прижиттєва фотографія.
Фігури святих жінок та серце власника
Серед реліквій католиків та всього християнства у чортківському костелі можна побачити фігури святих, що шановані далеко за межами України.
У храмі стоїть фігура Святої Рози з Ліми з дитятком на руках. Вона покровителька Південної Америки. Перша із жителів Американського континенту, яку Ватикан канонізував у 1671 році. Також вона є покровителькою садівництва і єдина свята, яку зображають у вінку з троянд.
Своїм ідеалом Свята Роза з Ліми вважала Святу Катерину Сієнську – монахиня домініканського ордену, яка не боялася дорікати відверто і відкрито вельможам. Свята Катерина залишила після себе понад 400 листів в епістолярному стилі, адресовані до політиків того часу.
«Багато з тих, хто керують містами й фортецями, не керують собою; але будь-яке керівництво без цього — жалюгідне й не тривке» – св. Катерина Сієнська, Лист № 254.
У 2000 році Папа Іван Павло ІІ проголосив св. Катерину Сієнську покровителькою Європи. Фігуру покровительки Європи знайшли на горищі чортківського костелу в 2017-му році. Зараз вона стоїть біля вівтаря.
Фігури Святих Рози і Катерини необізнана людина може з легкістю сприйняти з Дівою Марією. Але в католицькому світі є дуже багато жінок, до яких моляться і просять допомоги.
Ще однією реліквією, власне, для міста, була срібна чаша з серцем Йоакіма Потоцького (1700–1764). Він був власником Чорткова і Білобожниці. Проживав у замку, де зібрав велику бібліотеку і кількість картин. Був фундатором будівництва мурів навколо Кам’янець-Подільської фортеці. У Кам’янці й помер, але серце своє заповів Чорткову. На доказ цьому збереглася таблиця в костелі.
Срібна чаша з серцем знаходилася відкрито для огляду, допоки не прийшли «визволителі».
– Нема тієї чаші, вкрали все. Вона ж не була замурована, мала нішу, в якій стояла.
Реліквії подорожі
Це далеко не єдина культурна, архітектурна, християнська пам’ятка Чорткова. Місто має дуже багато інших цікавих пам’яток: замок, дерев’яні церкви, стара міська ратуша.
Варто також піти на гору Вигнанку заради неповторних краєвидів. І там оглянути панорами місцевості, яку згадають в стародавніх літописах під назвою місто Моклеків.
Чи на піти гору Юрчинських, що неподалік автовокзалу. Поруч є кар’єр з підземними ходами. Хтозна чи там бува не заховані які скарби.
На горі Юрчинських
Костел начебто теж має підземні ходи. Можливо там захована втрачена бібліотека того ж Чортківського замку. Чи срібна чаша з серцем власника міста. Чи бува й не сам грааль?
Назарій Наджога
