Про тернопільські джерела
"Звідки ж взялось стільки води? Перше - частенькі опади. Крім того дослідження показали, що під центром Тернополя знаходиться семидесятиметровий по глибині потужний водяний горизонт. Ось чому у нас не треба копати глибоких криниць – вода знаходиться досить близько. Це ж є причиною виникнення великої кількості джерел, потічків і річечок в межах околиць міста. Скільки їх було! Назву ті, що пам’ятаю і ті, про які я чув від старших людей, і для кращого розуміння наношу на старовинну мапу(ф.1), де червоною крапкою відмічаю самі джерела, а. голубим потічки і від них.
Почнемо з того, що у сам тернопільський Став впадало, крім, зрозуміло, Серета, дві, величенькі річки, шість потічків, кожен з яких утворювався декількома джерелами. Найбільша з річок була Рудка, про яку вже зараз мало хто знає, бо вона захована під землю по середині вулиці Соломії Крушельницької і, фактично, через бездумне втручання у те, що дала нам природа, наших «доблесних господарів», вже не має води. Вона утворювалася злиттям струмків від декількох джерел.
Починалася Рудка з цілої групи Кузьмичевих джерел. Так величали власника хутірця, що був поруч з джерелами. Найбільше з них і зараз б’є на Співочому полі (ф.2). Існує легенда про Кузьмичеві джерела. Ніби то, колись давно, сторож Кузьмичевого обійстя Збишек Тупота так набрався з вечора оковитої, що йому дуже палило цілу ніч, і він пішов до джерел, щоб напитися, шукав, шукав… і не зміг знайти. Так, бідний, і згинув шукаючи. Де дівся - ніхто не знає до цього часу. Кажуть, що й зараз, часом, на світанку, можна спостерігати пухнасте звірятко, яке заманює людей напитися водички з того джерела.
Нижче по течії потічка від Кузьмичевих джерел до нього з лівого боку приєднувався потічок від двох джерел, що протікали: по дну яру за нинішньою обласною лікарнею і з правого - по яру вздовж краю вулиці Тарнавського , там, де зараз гаражі. Цей потічок починався з джерела, що пробивалося з-під землі приблизно по середині вулиці Текстильної, аж за залізницею на Збараж (ф.3). Тепер це вже була річка, в яку вливалася ще вода від доволі потужного джерела, що було в кінці нинішньої вул. Галицької навпроти автотранспортного підприємства (ф.4 – може бути помилкою). Всі вони бездумно засипані. А колись, ще давніше, по дорозі до Ставу Рудка була в декількох місцях перегороджена дамбами. Створювались невеликі ставочки, де розводили рибу. Тепер ставочків немає, вода
Рудки до Ставу не дотікає, а сама Рудка тепер існує лише, як зливова каналізація.
Друга річечка, існуюча й зараз безіменною, протікає між Загребеллям і Кутківцями вздовж вул. Чумацької, огинаючи Галягуру (там де була колись телевізійна вишка). Названий цей горб так, бо там стояв палац пана Галля, одного з найбагатших людей Тернополя, власника величезного механічного млина, що стояв приблизно там, де зараз пам’ятник С. Бандері.
Вона утворена також низкою джерел. Було щонайменше досить потужних три). Я намагався взнати назву річки по давніх мапах, у старших людей і, навіть, в обласному управлінні меліорації, але марно. Відомостей - не знайшлося. У 60-ті дорогі між Кутківцями і львівською трасою на цій річечці був створений ставок, який проіснував не довго. Але поруч з готелем Галичина, запрудивши цю річку, створили мальовниче озерце прямо біля готелю (ф.5). А колись там була просто болотиста заплава, в якій ще й добре ловилася риба.
Тепер, що до потічків від інших джерел. З лівого берегу Серета в межах Ставу впадали безпосередньо у нього потічки від двох груп джерел. Одна з них текла по яру під Циганською горою, а друга по Провалисі. Так звався яр коло нинішнього пивзаводу, що над Ставом. Я вже не бачив тих струмочків. Лише пам’ятаю зараз засипаний тунель по під залізницею з вул. Бродівської до Провалихи, що був шляхом для основного джерельного струмочка. Та нещодавно, так би мовити, другорядне джерельце на нинішній вул. Наливайка нагадало про себе, пробившись з заточення на волю під гаражем, що зведений у цокольному приміщенні нового будинку з лівого боку вулиці, як дивитися у бік Ставу.
З правого боку у Став вливалася потік з джерела, що і зараз існує у лісі між Кутківцями і Пронятином у яру, трохи далі від Дальнього пляжу, як йти по березі в бік Пронятина. Казали старші люди, що було ще джерело, струмочок якого попадав у Став через ярок по середині від Кутківець до Дального пляжу.
Найбільше джерел било з під вулиць колись Нижньої Подільської (тепер вул. Танцорова), і вул. Острозького, а також під Петриківським горбом, де зараз Дружба. В принципі, їх і порахувати неможливо. Вода з під землі сочилася чи не на кожному кроці, а часом притікала здалека. Наприклад, вважають, від джерела по вул. Глибокій струмок пробігав коло нинішнього депо, першої міської лікарні по вул. Пирогова, перетинав вул. Острозького і впадав до болотистих ставочків.
Джерела вздовж вулиць Нижньої Подільської і Острозького утворювали десь приблизно з п’ять невеликих і зовсім не глибоких болотистих ставочків (ф.6). Два з них були нижче Подолу, а три нижче вул. Острозького. Ставки під вул. Острозького з’єднувались між собою і завжди були повноводними, бо поповнювались струмками від джерел і живились нерідкими для Тернополя дощами і зливами.
Я їх добре пам’ятаю, бо жив на вул.Острозького 39 (зараз 45), і для нас, дітлахів, ці озерця були кращими за інші розваги. Влітку ми були мореплавцями на саморобних плотах, а взимку це був наш каток, який ми розчищали від снігу і каталися на ковзанах.
Найбільше джерело було під, нещодавно Гран Базаром, що навпроти філармонії. Між іншим, воно було відкрилося, коли будинок був уже побудований, і затопило підвали тодішнього обласного управління сільського господарства. Декількома машинами бетону його все таки вдалося приборкати.
Далі лишнє надбання джерельної, та й дощової води з озерець стікало струмком по під містком дороги на Петрики (був на вул. Шептицьких приблизно в районі Збруча) і з правого боку тої дороги аж до, тоді дерев’яного, Петриківського моста (ф.), де та вже річка впадала в Серет. Туди приєднувалась і міська каналізація, яка зараз іноді представяється, як старовинні підземні ходи. У місці впадання дуже добре ловилася риба, бо до потічка вливалися ще й стоки від м’ясокомбінату, насичені кров’яними залишками.
Була у мене думка, що ці озерця, про які не пише чомусь ніхто з авторів спогадів про давній Тернопіль, є рештками ставу Баворовського, що згадується в давніх описах Тернополя, але потім, знайшовши старовинні карти місцевості коло нашого міста, я зрозумів, що став Баворовського був значно нижче по Серету – між Березовицею і Островом. Про нього є моя окрема розповідь.
Під Петриківським горбом джерел було теж багато. Якщо йти від дамби вниз по новому руслу Серету, то першим у Серет впадав потічок, що протікав по глибокій ярузі, яка була по під нинішнім сквером по вул. Миру (ф.7) Для нього був залишений прохід через тунель, а зверху над тунелем проходила дорога з Загребелля на Петрики. Цей потічок утворювався злиттям струмків щонайменше від двох джерел, які були у верхів’ях цієї яруги, що вище розгалужувалась. І яруга і джерела були засипані при побудові масиву Дружба.
Нижче по Серету між Висячим містком і Петриківським мостом було, не рахуючи маленькі, є що найменше шість значних джерел. Одне , що було колись у верхів’ях яру, засипане. Зараз там пролягає вул. Карпенка. А решта існують і до нашого часу.
Не тільки існують, але ніби то й Законом охороняються! Правда, чомусь тільки деякі, ті що на людських очах - у гідропарку. Спадає сама по собі думка, що ті плакати зроблені для показухи, бо забруднені вони сміттям досить солідно. Трохи нижче до петриківського мосту є три джерела. Стоять, бідні, без охорони і, як не дивно, знаходяться в кращому стані ніж ті, що пильно охороняються.
Спустимось тепер за Петриківський міст. Відразу за ним було дуже величне джерело, настільки потужне, що утворювало коротеньку десь метрів з тридцять річку, що впадала в Серет, глибиною до одного метра і шириною півтора. Було дуже цікаво скупатися спочатку у цій річечці , а потім вскочити в Серет. Відчуття було таке, що вода в Сереті - мало не кип’яток. Це джерело існувало аж поки не надумалось у шести десяті роки будувати асфальтову дорогу на Петрики з новим бетонним мостом. Стару дорогу розширили, засипавши джерело. На волю воно більше не пробилося! Під самими Петриками було з десяток невеличких джерелець. На них зупинятися не буду, і не знаю скільки їх зараз ще є. Вони використовувались і, напевне, використовуються й донині селянами, що жили поруч, як криниці.
А от існуюче і зараз шикарне джерело під Білою горою не згадати не можна! Колись ця гора ще Бакаїхою звалась, бо тут був вбитий прямим попаданням хан Бакай, що привів військо для загарбання Тарнополя. Легенда говорить, що черговий чернець Надставної церкви почув шум на Білій горі і про всяк випадок один раз вистрілив з гармати Львівської вежі. Влучив він, ясно що випадково, прямо в шатро хана, і хан був вбитий! А військо з переляку втекло і тоді на місто не нападало.
Це джерело розташоване, як йти по колії від нинішнього моста над залізницею метрів двісті від нього праворуч, практично під насипом. Джерело було популярним серед тернополян здавна, бо поруч в на околиці міста (колись цей район звався Дорошівкою) знаходився один з міських пляжів. Серет у цьому місці був дуже глибоким аж до чотирьох метрів, а берег під Білою горою рівний і порослий дрібною травичкою.
Приємно було там відпочивати і, особливо в спеку, попити смачної, чистої і крижаної джерельної водиці! Цей пляж інтенсивно використовувався аж до відбудови дамби на нашому Ставі і створення насипного піскового пляжу під Замком. Під Білою горою є, три, а може й більше шикарних джерел, одне коло одного. Ця група й зараз живить рештки старого русла Серету. Між іншим, нещодавно джерела хтось дбайливо упорядкував. Честь йому, чи їм, за це і хвала!
Як не дивно, хоч і це джерело Законом не охороняється, тут дуже чисто. Скоріш за все через те, що воно далеченько від міста і про нього мало хто знає. Багато джерел і до цього часу існує вздовж річечок Довжанка і Руда, що протікають з двох боків Чорного лісу і впадають у Серет. Декілька джерел є на правому березі Серета коло Острова і Буцневого.
Серед них і славнозвісне святе, та ще й цілюще срібне джерело, що б’є з під покритою Чорним лісом гори. Воно облаштоване більш, ніж добре. Навіть, поставлена над ним капличка, та ще й церква поруч збудована.
Їх, джерел, і зараз, Богу дякувати, ще багато лишилося. А скільки бездумно і без всякої особливої потреби просто знищили – закопали бульдозерами, заасфальтували, залили бетоном! В першу чергу це відноситься до джерел у межах міста. Місто будувалось і джерела та їхні струмочки добавляли будівельникам клопоту. Треба зазначити, що за Австрії проектувальники намагались не втручатись у функціонування природних утворень.
Так при проектуванні залізниці були заплановані і побудовані невеличкі тунелі по під насипаною основою колії, які дозволяли потічкам спокійно текти собі, як матінка природа задумала. Так тунелі були вже в радянські часи засипані - у верхів’ях яру коло Циганської гори і яру над Провалихою.
Декілька тунелів під залізницею залишилися. Відомий всім подвійний віадук, через праву частину якого (як дивитись від Збаразького передмістя до центру) протікала вже зникла Рудка, і маленькі віадуки.
Перший з них знаходиться приблизно по середині вул. Текстильної ліворуч, як йти від міста, за гаражами попід залізницею на Збараж (ф.3). Джерело, що під ним колись протікало знаходилось коло вже не існуючих двох будиночків, які належали військовим. Там розташовувалися у 50-ті - 60-ті роки військові радисти, бо великі антени були натягнуті. Потім будиночки зруйнували проклали гілку залізниці до комбайнового заводу і джерело було засипане.
Другий малий віадук зараз також є – майже в кінці вул. Гайової. Він також вже не потрібен для стоку струмка від джерела, бо воно, як і колись існуюча поруч Собача печера, знищене було спочатку міським звалищем сміття, яке потім також поховали під товстим шаром навезеної землі.
У читача може виникнути питання: - Звідки я знаю про всі ці джерела? Справа в тому, що ми у 50-ті - 60-ті роки були вільними дітлахами. У нас було ДИТИНСТВО! А не чотири стіни у квартирі і чинні прогулянки з батьками по запиленому і спекотному місту.
Батьки були цілий день на роботі, а ми, дитячим гуртом гасали навкруги Тернополя скільки нам хотілося. От я і пам’ятаю все, що тоді було, зокрема і джерела. Їх ми мусіли знати достеменно, бо в спеку ж треба було десь напитись. Хоча на той час воду можна було сміливо пити, як з озера, так і з річок. На смак вона була не дуже добра, але спрагу можна було вгамувати, не боячись отруєння, проносу або якихось інших хвороб.
Та все-ж джерельна вода – це щось! А не просто вгамування спраги. От ми і шукали джерела і користувались ними, де б не знаходились. Чиста, немов сльоза, смачна, холодна, аж зуби зводить, джерельна водичка мені старому й зараз до вподоби.
І, якщо я проходжу десь близько від відомих мені джерел, яким вдалося зберегтися, не промину їх, нахилюся, чемно поклонюся і обов’язково водички нап’юся!"
