Побачити втрачений Тернопіль (фото)
Із паном Віктором поспілкувалася про старі листівки та світлини. Розпитала про найпопулярніші місця Тернополя за Австрії, а також про те, куди піти, аби відчути відголос “прекрасної епохи”, пише ТЕРЕН
— Розкажіть про листівку, з котрої розпочалося ваше зацікавлення минулим Тернополя?
— То поштівка парафіяльного костелу Матері Божої Неустанної Помочі (він стояв там, де зараз ЦУМ). Її якось побачив на аукціоні у Німеччині й купив собі. По-перше, був вражений тим, що у Тернополі була така краса, по-друге, десять доларів за столітню річ мені здалося дуже невисокою ціною. Після цього все почалося і закрутилося…
— Ви збираєте тільки фото, чи й інші артефакти?
— Спочатку збирав тільки поштівки та фотографії. Зараз у мене є декілька старих і новіших книжок про Тернопіль — декілька виданих у Тернополі понад сто років тому, дві старі фотокниги, залізничні квитки, облігації залізниць, які з’єднували Тернопіль з іншими містами (як ото Тернопіль-Збараж), старі газети зі статтями про місто, різні документи та інші речі з нашого міста. Забув згадати — ще збираю “кабінетні” фотографії зі старих ательє Тернополя.
— Скільки світлин ви назбирали?
— Саме світлин у мене близько сотні, “кабінетних” фото приблизно стільки ж. Поштівок понад п’ятсот. Згідно з деякими підрахунками, листівок минулого століття із зображеннями Тернополя може бути понад дві тисячі, тому ще збирати й збирати.
— Колекціонуєте лише цифрові чи й аналогові?
— Цифрові не збираю, але коли трапляються цікаві фото міста, то завжди зберігаю в телефоні чи комп’ютері. Колись доберуся до того всього і впорядкую. Але, думаю, це станеться ще не скоро (сміється — А.З.).
— Очевидно, ви бачили різноманітні фото міста. Які об’єкти у Тернополі фотографували найчастіше?
— Тут треба розуміти, що фотографія на початку двадцятого століття була чимось елітарним. Фотоапарати коштували дорого, як і виготовлення фотографії. Тому в той час не фотографували всі закутки міста. Фотографували зазвичай центральну частину, здебільшого вулицю Міцкевича (теперішній бульвар Т. Шевченка), пам’ятник Адаму Міцкевичу, який стояв там, де нині Театральний майдан, вулицю Третього Мая (нині — Гетьмана Сагайдачного), залізничний вокзал, Старий ринок, і, звісно ж, костели — єзуїтський (нині — вулиця Юліана Опільського), домініканський на площі Яна Собєського (нині — майдан Волі) та парафіяльний.
— А, коли судити з листівок, що було туристичною родзинкою міста часів Австро-Угорщини?
— Стометрівка — вулиці Панська-Міцкевича-Шевченка, якою прогулювалися містяни, кав’ярні “Бульвар” і “Віденська”, вулиця Третього Мая та площа Яна Собєського. Й, звичайно ж, костели. Думаю, у Міський парк (нині — Старий парк) теж заходило багато гостей та мешканців міста. На старих листівках там є фонтани, пальми, павільйони.
— До речі, цікаво, у який період — довоєнний чи міжвоєнний — робили найбільше світлин?
— Важко сказати. Листівок значно більше довоєнного періода. За Польщі видавали кілька випусків, але вони зазвичай однотипні — чорно-білі чи у сепії.
Цікаво, що є серія листівок зруйнованого Тернополя 1917 року. Читав, що схожа серія була й у Станіславові (нині — Івано-Франківськ). Австрійський уряд дав дозвіл на їх друк, бо хотів, аби люди бачили наслідки руйнувань, завданих російською армією. Така собі пропаганда. Думаю, схоже було й з тернопільськими листівками 1917 року.
— На сторінці “Шо там у Тернополі” ви публікуєте, зокрема, й фото тернополян. Розкажіть про найнесподіваніші фото, чи ті, котрі вам запам’яталася найбільше.
— Найдавніша річ, яка у мене є, пов’язана з нашим містом, — світлина 1868 року, де зображений військовий. Інша прикметна річ — листівка 1900 року. Її я купив за кордоном через дві причини. По-перше, це чудова літографія із панорамою Тернополя, а, по-друге, якийсь чеський хлопчина-солдат підписав батькам головні достовиди — вокзал, пошту, ратушу, вулиці Панську та Міцкевича, старий залізничний міст (біля нинішнього Шостого магазину) і новий (на вулиці Татарській), млин Галя. Стрілочкою вказав на “казарми і його вікно” (розташовувалися на місці теперішнього пологового на вулиці Замковій) та на кав’ярню Пінкеса, куди, напевно, часто заходив.
— Припускаю, якщо ви викладаєте фото з вулицями міста, то австрійська архітектура вам подобається. А чим?
— Монументальністю, вишуканими формами, історією. А ще тим, що архітектура нашого міста на початку двадцятого століття не дуже відрізнялася від тої, котра була в інших містах Австро-Угорської імперії.
Ми насолоджуємося архітектурою Львова, Кракова, Праги, а більшість навіть не уявляє, що Тернопіль колись мав подібний вигляд.
— І водночас є території, котрі присутні лише на світлинах — вулиця Перля, Казимирівська та Ринкова площі, новий замок. Чого ще вже немає у місті, проте залишилося на фото? І що можна побачити лише на фото?
— Нема Старого ринку, костелів — парафіяльного та єзуїтського, синагоги, Міський парк значно змінився, немає магістрату, полковниківки на майдані Волі, палац “Сокола” за радянських часів перебудували, нема багатьох будинків по вулиці Руській, знищений єврейський квартал і ще дуже багато чого…
Залишилися — замок, надставна і середня церкви, домініканський костел, гімназія (четверта школа), ощадкаса на майдані Волі й вулиця Тарновського (теперішня Руська від ЦУМу до залізничного моста).
— За якою спорудою найбільше шкода?
— Особисто мені найбільше шкода парафіяльного костелу, старої синагоги та єзуїтського костелу.
— Ви робите серії порівнянь вулиці тепер і (приблизно) сто років тому — “Історичні фотопаралелі”. Які зміни вам найбільше впали у вічі?
— Змін багато, я не зупинявся б на одній. Саме для того й роблю такі порівняння, щоб люди самі побачили, що змінилося, та зробили висновки. Тільки скажу, на жаль, порівняння у більшості не на користь сучасності.
— А котрі зазнали найменших змін? Куди піти, аби торкнутися минулого міста?
— Став, надставна церква, замок, майдан Волі, домініканський костел, вулиці Листопадова, Грушевського, Камінна, Сагайдачного, Валова та бульвар Тараса Шевченка. І обов’язково зайти в італійських дворик. А ще радив би прогулятися Новим світом, там багато цікавої старої архітектури. На жаль, Новий світ небагато фотографували у минулому столітті, тому порівняти немає з чим.
— Що найнесподіваніше відкрили під час цих порівнянь?
— Попри руйнування двох воєн, у Тернополі є де прогулятися і є достатньо візуальної історії.
Якщо ти знаєш, як виглядало місто раніше, як називалися вулиці, трохи знаєш історичні події, то ти будеш жити й ходити по іншому місту. Тепер, гуляючи, при вході у парк Шевченка я бачу старий паровий млин Галя, їдучи вулицею Соломії Крушельницької, я знаю, що десь тут під дорогою тече Рудка, йдучи по Чорновола шкодую, що не зберігся старий магістрат.
— Коли вивчаєш певне явище, завжди натрапляєш на білі плями. Які питання з історії Тернополя вас цікавлять?
— Чесно, питання історичних білих плям, то більше до істориків і краєзнавців. Мене більше цікавить візуальна складова — я дуже хотів би віднайти та побачити фото неосновних вулиць (чи районів) Тернополя — Подолу, Загребелля, Оболоні, Нового світу, Заруддя, Дорошівки, Микулинецького передмістя, єврейського цвинтаря на Острозького.
Нещодавно вдалося знайти дві старі фотолистівки вілли Амалії 1917 року, зараз це непримітний будинок по вулиці За Рудкою 35. На щастя, час від часу такі чудові речі з’являються і тоді мені досить радісно поділитися такими знахідками з тернополянами у мережі. Адже, знаючи минуле, починаєш більше цінувати місто, у якому не живеш.
