Науковець з Тернопільщини розповів про стародавні села Збаражчини
У матеріалах Руслана Підставки йдеться про села Решнівка і Собеські.
"Поселення вперше згадується, як “Ряшневка” 9 липня 1463 р. у володінні княгині ВасилЕвої Збаразької, а після її смерті - її сина Семена (Солтана) Васильовича. Наступною згадкою про село “РусінОвка” (з 3 димами і 9 садівниками) є “Подимний реєстр 1583 р.” у володінні київського воєводи і маршалка Волинської землі Константина князя Острозького. Вже як Решнівка (разом з Болязубами — 39 димів) поселення фігурує в 1629 р. у володінні великого коронного канцлера, подільського і київського воєводи Томаша Замойського, який був зятем сина, вже згаданого Константина Острозького і успадкував маєтки останнього, як придане його внучки Катерини Олександрівни (†1642). Т. Замойський помер на початку 1638 р. і Колоденська волость (а з нею і Решнівка) потрапила до Цетнерів. Дружиною Александра Цетнера була родичка Томаша — львівська каштелянка Анна Замойська (1615 р.н.), - пише Руслан Підставка. - В них народився син Ян Цетнер (†1680). Внук останнього, в майбутньому смоленський воєвода Францішек Цетнер (†1732), одружившись з Анною Тарло, видав свою дочку Францішку за великого коронного писаря Міхала Юзефа Жевуського (1699-11.01.1770 рр.). Таким чином, Колоденський ключ з Решнівкою потрапив до Жевуських, а далі до Свейковських і Грохольських".
На початку ХХ ст., за переписом 1911 року в селі було 1160 жителів, 1 крамниця, ґуральня, яка виробляла 25,473 відер горілки щорічно. Вікі (укр.) також зазначає, що тоді ж була в Решнівці спеціалізована “...окрема горілчана державна крамниця”, що було не дуже поширеним явищем на Збаражчині.
Що стосується знаменитого Решнівецького собору, то православна парафія (а, відповідно, і протохрам) виникла ще перед 1700-м роком.
"В описі церковного майна 1806 р., серед іншого, зазначається: “...на престолі північного приділу православний антимінс, рукоположений преосвященним Варлаамом, архієпископом Галицьким і Київським, 1700 року...”. Дерев’яна церква Преображення Господнього (за Н. Теодоровичем, 1893) була побудована “в 1759 р. на кошти польського королевича Якова-Людовіка”. Для ідентифікації особи фундатора храму встановлюємо ім'я короля Речі Посполитої у 1759 р. Це – Август ІІІ Сас, що правив з 30 червня 1734 р. по 5 жовтня 1763 р. Одружившись у 1719 р. на Марії-Юзефі Австрійській, король мав з нею не мало, не багато – 15 спадкоємців, з яких семеро претендентів на корону - чоловічої лінії. Але Якова-Людовіка серед них НЕ БУЛО! Не біда!, - відзначає Руслан Підставка. - Виключаємо логіку і шукаємо "королевича Якова-Людовіка", а це, виявляється, старший син Яна ІІІ і "Марисєчки", який покинув цей грішний світ ще в 1737 р., тобто, за 22 роки ДО спорудження церкви. Вираз Н. Теодоровича "на кошти", звичайно, не передбачає особистої участі фундатора в процесі будівництва – заповів гроші, та й помер, але насторожує, що, по-перше, фундатор трохи католик, а, по-друге, дуже довго освоювалися кошти..! Можна припустити, що "отец Николай" (Теодорович) щось наплутав, але ж існує легенда про "Короля Яна Собеського і Колодно" і то в деталях, і з "артефактами". Тому все можливо..!".
За словами науковця, розбудова церкви розпочалася в 1781 р. колишнім приходським священником Тимофієм Шумовським, коли до неї було прибудовано два кам’яних приділи, а в 1887-1888 рр. вона була капітально перебудована в камені з дерев’яними куполами, “утварью достаточна”. Копії метричних книг зберігаються з 1766 р. В другій половині ХІХ ст. настоятелем церкви був досить відомий священник, краєзнавець і письменник – постійний автор "Волинських єпархіальних відомостей" - о. Стефан Барановський.
Візитівкою Решнівецького православного собору є, звичайно, чудотворна ікона Божої Матері "Всіх сумуючих радість", про яку написано вже дуже багато, тому переповідати ці легенди не має потреби.
