Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Варто завжди пам’ятати, що вода незважаючи на постійний плин, має добру пам’ять, річки зберігають її століттями. – пише Свобода.

Одну з найсильніших в Україні зливу зафіксовано саме на території нашого краю: 13 червня 1957 року в м. Підгайці за 12 годин випало 276 мм опадів. Повінь 23–27 липня 2008 р. на Дністрі, заподіяла багато лиха у придністровських селах Тернопільщини і мало що бракувало щоби не «втопила» як керівника-політика тодішнього голову Тернопільської ОДА Юрія Чижмаря. Саме ці події спонукали нас здійснити цей цілеспрямований екскурс в історію.

БЛАГОСЛОВЕННІ ВОДИ ДНІСТРА

У нашому краї є багато цікавих історій та переказів про дерев’яні храми, які у села приносили під час повеней води Дністра і Серету.

Ми вже писали про те, як у с. Добрівляни на Заліщанщині під час повені у 1767 році води Дністра принесли церкву, яку в селі встановили, але незабаром прибули люди із під Галича (Івано-Франківщина) й відвезли її на місце. У 1780-і під час повені історія повторилася; коли знову ці ж люди приїхали по храм, розбирати його вже не стали, сказали: «… така воля Божа».

До села Зелений Гай Заліщицького району старенька церква Святої Параскевії (1784 р.) за переказами приплила Дністром під час повені. У с. Зозулинці на Заліщанщині церкву Успіння Пресвятої Богородиці також принесли води Дністра у 1784 році, вона згоріла у 30 травня 1941 року. У с. Синьків також Заліщицького району була дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана «Селянська»; 18 ст., відновлена 1882 р.; знищена комуністами у 70-х рр. 20 ст.); її за легендою, принесла вода під час повені Дністра. А в село Кулаківці церкву Святого Великомученика Димитрія (1862 р.) за переказами принесли води Серету.

Коли сільська громада хотіла спорудити церкву, дерев’яні колоди часто купляли на Прикарпатті і щоб не затрачати багато зусиль на перевезення, наші прадіди сплавляли їх Дністром. Зокрема, на Монастирищині у селах Міжгір’я та Тростянці саме з таких колод споруджені храми Покрови Пресвятої Богородиці (1864 р.) і Пресвятої Трійці (1911 р.).

СУМНИЙ ПЕРЕЛІК

Поряд з тим, повені завдавали нашим пращурам багато клопотів, забирали життя людей, знищували вулиці, будинки, підтоплювали посіви, врожай. Тернопільщина далека від океанів та морів, але від її більших та менших річок було чимало несподіванок. У багатьох населених пунктах краю під час розливу навіть потічків підтоплювало і підтоплює вулиці, провулки. А що вже казати про такі більші ріки, як Дністер, Серет, Горинь, Іква, Стрипа, Нічлава, Золота Липа…

МОНАСТИРИЩИНА

Отже, сумний перелік: у с. Велеснів 13 червня 1957 р. повінь зруйнувала багато будинків, тоді ж вода спричинила значні руйнування у Залісся; с. Вістря не раз потерпало від повеней, зокрема 1941 р. від великої води загинуло 5 осіб; у с. Дубенки внаслідок повені 1957 р. підтоплені будинки і загинула одна особа; у с. Заставці в червні 1957 р. під час повені знищені прибережні будинки, були людські жертви; у містечку (нині смт) Коропець 1819–20 рр. внаслідок водної стихії потерпіло понад 80 дворів, 1941, 1957 та 1969 рр. також були великі повені. У с. Задарів у 1954 р. збудували ГЕС, а вже у 1957 р. внаслідок повені частина села була затоплена.

ПІВДЕННІ РАЙОНИ

Нещасливим для мешканців Зозулинців Заліщицького району, видався 1941 р. І не тільки через початок війни, а й тому, що внаслідок пожежі 30 травня тут згоріло 48 господарств, а у вересні село частково підтопили води Дністра. У 1941 р. село Добрівляни також було затоплене, через це німецька влада звільнила мешканців села від податків. У Касперівцях 7 травня 1967 р. повінь залила частину села, т. зв. «Горидолину», були людські жертви.

У с. Худиківці Борщівського району були повені в 1941, 1969, 1980, 1996 рр., а 2003 р. внаслідок льодоходу під водою опинилося багато будинків. Село Шершенівка того ж району, яке відоме через трагедію 6 квітня 1944 р., коли відступаючі німецькі війська його спалили, також зазнало стихійних лих, зокрема великими були повені у 1952 та 1969 рр.

У с. Ягільниця Чортківського району внаслідок сильної зливи улітку 1955 р. річка Черкаська вийшла з берегів і затопила будинки поблизу підніжжя салівських гір; у с. Возилів Бучацького району значні повені були восени 1941 та 1947 рр.; у с. Зубрець того ж району у травні 1997 р. внаслідок зливи пошкоджено багато хат, господарських будівель, вода забрала чимало свійських тварин; значні водні стихії (1942, 1964 рр.) були й у с. Горошова Борщівського району.

 БЕРЕЖАНСЬКА ОКРУГА ТА ІНШІ «ПОТОПИ»»

У Мирному на Підгаєччині на початку 20 століття поблизу Лабиної гори вода забрала дітей і худобу. Великі повені були і в інших населених пунктах краю, зокрема у 1957 р. в селах Носів і Голгоча. Село Куропатники Бережанського району в 1969 р. було підтоплене, 2 будинки зруйновано; велика вода також у червні 1965 р. підтопила с. Вибудів Козівського району.

17 березня 1896 р. танення снігів спричинило повінь у Підволочиську і навколишніх селах.  Весною 1971 р. від повені потерпіло с. Доброводи Збаразького районів, а у 1960 р. село Добромірка; Мусорівці того ж району було значно підтоплене під час зливи у 1909 році. У с. Рудка Кременецького району була дерев’яна церква збудована у 16 століття. Під час повені вода знищила храм, нині на його місці стоїть фігура.

ЯК ЛІКВІДОВУВАЛИ ПОВЕНІ В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

У липні-серпні 1959 р. внаслідок зливи зазнали збитків чимало колгоспів області, відповідно були виділені значні кошти не тільки на її ліквідацію, а й надання довготермінової позики для мешканців. Зокрема, згідно рішення виконкому Тернопільської обласної ради: «Зобов’язати облконтору надати грошову довгострокову позичку робітникам, службовцям і колгоспникам, які потерпіли від зливи в сумі 0,5 млн. крб. на житлове будівництво». Будівельні матеріали надавали безкоштовно». Наступного року 30 вересня обвиконком знову виділив 155 тис. крб. на ліквідацію стихійного лиха («бурі і ливня») колгоспникам Збаразького району. 200 тис. крб. облвиконком виділяв і 9 серпня 1958 р. на ліквідацію наслідків зливи і градобою у липні-серпні цього року у Велико-Дерекальському, Гримайлівському, Мельнице-Подільському та місцевому колгоспу с. Доброполе, нині Бучацького району. На відновлення мостів також була виділена деревина у ці райони, а також у Бережанський, Велико-Бірківський, Заліщицький, Підгаєцький і Заложцівський.

У радянський час також не завжди ефективно витрачали кошти. Так виконком обласної ради розглядав питання № 172 «Про незадовільне витрачання коштів для надання допомоги громадян с. Ігровиця Велико-Глибочоцького району (нині Тернопільський), які зазнали збитків від поводі».

ФІГУРИ-ЗАХИСНИЦІ

Прагнучи захиститися від стихійних лих, наші предки споруджували «фігури». У часи радянського атеїзму більшість «фігур», встановлених у селах Тернопільщини, зруйнували, й нині важко відновити історичні факти. Проте деякі з «фігур» збереглися, зокрема у с. Костянтинівка Тернопільського району – проти грому й засухи; у Малому Ходачкові (1872 р.), на захист від грому і блискавки; у Лозові того ж району споруджено пам’ятний хрест як оберіг від стихійних лих. А в Лисівцях на Заліщанщині 1929 року встановили пам’ятний хрест на захист від природних стихій. Відзначимо, що на території Тернопільщини сильні градобиття і як наслідок підтоплення були й в інші роки, наприклад у 1903 році. Тоді потерпіла Підгаєччина, чи не найбільше – села Мужилів і Теляче (нині Мирне). У Мирному ще й донині зберігся хрест – оберіг від граду (1903 р., відновлений у 1990 р.).

У с. Посухів на Бережанщині зливи завдавали великого клопоту господарству польського пана; тож він, шукаючи захисту в небесних сил, встановив фігуру Божої Матері (1937 р.).  Радянська влада її знищила. З ініціативи В. Харишина та Г.  Мартинишина мешканці села зібрали кошти і в серпні 1999  р. відновили фігуру Пречистої. У с. Чорний Ліс Зборівського району в 1935 р. на свято Вознесіння випав сильний град і збив весь урожай – до чорноти. Жителі села були в цей день на відпусті в Милятині і повернувшись побачили чорні поля. Щоб Господь оберіг поля від граду, поставили дерев’яний хрест. При в’їзді в с. Сороцьке Теребовлянського району є фігура св. Теклі. Жителі вважають, що вона захищає село від стихійних лих.

Не може бути життя на землі без води. Але інколи вона стає небезпечною, навіть смертельною. Нехай у подальшому нас оминають водні стихії.

Віктор КАРПОВИЧ