Як козаки Великдень святкували
У наших прадідів, Запорозьких козаків, в той час, коли в церкві йшла відправа, неподалік на вигоні козаки, котрі не змогли вміститися в церкві – розпалювали багаття, влаштовуючи так звані “гоніння смерті”.
«Вогнище під Великдень,то так, як Ісусові присвячували, коли Він мав воскреснути» – так пояснювали наші прадіди.
Для цього багаття вважалося за добру прикмету поцупити у жида-шинкаря діжку або колесо від старого воза – «щоб було чим розпалити вогнище». Також для цього вогню різали десь в леваді суху вербу чи деревину дуба – «бо в сухому дереві нечиста сила ховається». Вогонь у багатті підтримували цілу ніч протягом служби в церкві, та так, щоб вогнище було видно на все селище.
Очищення землі вогнем від усякої нечисті, що відбувалося під час «гоніння смерті» тривало цілу ніч. Дрова підкидали аби вогонь не гаснув, бо «янголи над селом літають». Дійство не припинялось до того часу, поки священник не стане перед царськими вратами обличчам до народу і не скаже: «Христос Воскресе!!!», а люди у відповідь йому: «Воистину Воскресе!!!».
Також у наших прадідів був гарний звичай: «На Великдень, кожен намагався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити у церковні дзвони», адже це, за народними віруваннями приносило родині щастя та достаток. Тож всі навипередки намагалися піднятись на дзвінницю і задзвонити у церковні дзвони. Тому дзвони, у Світле Христове Воскресіння нестихаючи лунали над українськими містечками, слободами та селами цілісінький день!
«На Великдень цілий день дзвонять. Хвалять собі, як хто перший, укусивши паски, або свяченого яйця, задзвонить. Проте, молоді парубки, що ближче церкви сидять, перебігаються, аби перший задзвонив. Коли з’їдять обід, приходять до церкви і старі і молоді, бо ж колись на Україні люди дуже гарно вміли на дзвонах видзвонювати – «грати».
Можливо Вам буде цікаво довідатись, що наші прапрапрадіди козаки освячували паску та наїдки з напоями не кошиками, а цілими возами…
Далі наводимо один із описів сучасника:
“Скоро Великдень! Ось тут то й проявляється щире українське хлібосольство: навколо церкви стоять вози на яких привезено їстівне для освячення. Іскристий гумор українців в цей момент проявлявся на рахунок фізіономій смажених поросят та незугарності деяких господинь, що не зуміли як слід допекти пасок. Адже нема господаря, навіть найбіднішого, котрий би до цього Світлого дня не мав печене порося, ковбасу, паски та принаймні декількох крашених яєць.
А ось Великодній стіл заможного козака, де господині ретельно притримуються рідної старовини відрізнявся вишуканою різноманітністю наїдків: дві, три навіть чотири велитенських солодких пасок із добірного крупчатого борошна на коров’ячому маслі, яйцях, цукрі та меду; одна чи дві кислих паски; сирна паска, ягня із вершкового масла; пара запечених поросят – одне без начинки, інше – начинене гречкою з печінкою, в зубах у них хрін; двоє запечених ягнят – одне без начинки, друге начинене мигдалем, родзинками з рисом; стегно вудженини (буженина) та стегно вудженини під сіточкою із паперу; кендюх (сальтисон); голова кабана в натуральну його величину з очима з маслин; цибуля зелена; паростки салата зеленого; полумисок пшона, на ньому в сільничці сіль кримка; чималі шматки духм’яного сала з проріззю; декілька видів ковбас: кров’янка, ковбаса проста домашня, ковбаса по-панськи, печінкова та інші; коров’яче масло; сир; сметана; вінки цибулі; все це обкладено фарбованими в синю, жовту, мармурову і найбільше в червону фарбу йяцями; ці яйця були як гусячі так і курячі. Поряд із цими наїдками в штофах та дзбанах стояли декілька сортів горілок та наливок; тут були і хріновуха, перчаківка, і калганівка, і кардамонівка, і кусака, і слив’янка, і малинівка, і горобинівка, тернівка та медовуха.”
Ось такі смачні наїдки везли возами на освячення до церкви наші прапрадіди козаки Війська Запорізького Низового у Світле Христове Воскресіння.
Джерело: getmanat.org
