Найбільша спільнота Тернополя в соціальних мережах

Детальніше про це розповість iternopolyanyn.

Про наше місто існує багато легенд. Навіть видано книгу з легендами тернопільського краю. Згадаємо деякі з них, найбільш цікаві, адже щоб розповісти всі необхідно значно більше місця, ніж може вмістити маленька стаття.

Легенда про Поля та Тернавку

Одного року і одного дня в хатині, що стояла понад річкою народилася дівчинка. Бабця-ворожка пророкувала їй красу і розум, але також сказала, що ці якості принесуть їй багато щастя і страшну біду. Сказала це і пішла світ за очі. Дівчинка отримала ім’я Тернавка, адже мала очі кольору терну. Коли вона виросла, то була першою красунею в краї над річкою і між горами. Також вона любила ліс, птахів, річку.

Якось їх селом проїжджав князь. Багатий, красивий і на норовливому коні. Попросив князь в дівчат напитися води і напоїти коня. Дівчата одна за одною кинулись з горщиками поїти князя, слуг та коня. Князь дякував дівчатам і кожній говорив приємні слова, підморгував, хвалив намагаючись відзначити красу кожної. А хлопці стояли і посміхались, бо знали, що кращої дівчини, ніж Тернавки князь ще не бачив. Князь помітив їх посмішки і повелів розповісти, що вони між собою обговорюють. Довелось хлопцям розповісти.

І тут князь почув ніжний жіночий спів. Він обернувся і побачив біля річкової верби дівчину писаної краси. Князь спробував з нею познайомитись і дізнався її ім’я Тернавка. Він спробував її звабити. Вона не піддавалася. Він почав її вмовляти вийти за нього заміж, обіцяв їй гроші, коштовності, землі, розповідав про свого батька, який володіє цією річкою, але дівчина на все відповідала відмовою. І навіть кепкувала з князя. Мовляв, що з того, що ти князь? Он річка чи дерево навіть цього не знають. І це все більше і більше дратувало князя. Він почав їй погрожувати, а ж тут на плече князю лягла чиясь важка рука. Князь обернувся. Там стояв молодий і сильний юнак, який порадив князю повертатися до своїх слуг і покинути село. Молодий князь був розлючений. Як там могло статися, адже він тут володар.

А в цей час Тернавка кинулася назустріч хлопцеві із словами: «О, мій Аполлінарій, мій Поль». Вони поцілувалися і пішли разом тримаючись за руки. Йшли вони полем, милувались сонцем, рослинами, голубим небом. І тут вони помітили темну пляму на обрії. За хвилину почувся стукіт копит і стало видно, що це загін князя наближається, щоб силою забрати Тернавку. Вони починають бігти, босі ноги безжально ранить стерня, тече кров. Поль бере Тернавку на руки і вони далі намагаються втекти. Але «тиньк» і в повітрі зашелестіла стріла, через мить пробивши груди дівчини. Посиніли її губи та зблідло прекрасне лице. Поль продовжив нести вже безвольне тіло. Але вдарила й друга стріла і він впав на цвіт терену. Княжич кинувся до загиблих і почав картати своїх воїв, що вони вбили його нерозділене кохання, але вже було пізно. А тому він лише наказав їх поховати…

Воїн поховав закоханих і не забув цього випадку. А тому й нам не слід забувати цього кохання, адже саме воно породило нове місто, яке назвали Тернополем.

Легенда про ікону та порятунок від татар

Тернопіль було засновано в 1540 р. Разом з будівництвом замку та облаштуванням міста почалось зведення його храмів. Першою міською церквою став храм Воздвиження Чесного Хреста або іншими словами Надставна церква. Деякі історики свідчать, що дана церква існувала і до заснування міста, а саме в часи Данила Галицького (13 ст.), а отже місто не було засноване на пустому місці. В кінці 16 ст. вона була перебудована і набула ренесансного стилю. В першій половині 17 ст., а саме в 1629 р. було добудовано передню трьохярусну вежу, яка паралельно виконувала функції дзвіниці. Значні кошти на розбудову церкви давав князь Костянтин Василь Острозький. Про це свідчить напис кирилицею, висічений на кам’яній плиті, яка й досі збереглася над вхідною церковною брамою.

В церкві зберігалась чудотворна ікона Божої Матері. В 1673 р. місто було оточене татарами з трьох боків. Містяни зібралися в церкві і молилися. Аж раптом вони почули крик, який лунав з вулиці і в храм забіг єврей, який молився на подвір’ї. Він побачив на небі образ якоїсь пані, яка розстелила полотно. Люди вибігли подивитися і впізнали в пані образ Божої Матері. А в татарський табір прибіг гонець, який дав наказ війську відступати, адже сталося чудо стріли татар обернулися проти них. Ось так ікона і молитва зберегли місто від руйнації. Легенда була записана в літописі села Богданівка Підволочиського району. Доля ікони не відома.

Легенда про сміливого дяка

Місто було збудоване з метою перепинити шлях турецько-татарським ордам, які приходили на українські землі грабувати і палити. А тому тут часто бачили і відчували на собі напади татарських загонів. Одним із форпостів міста була Надставна церква, яка знаходилась поряд з Львівськими воротами – входом до міста. Якось однієї ночі дяк Йосип почув виття собак, гелготання гусей, іржання коней і говір людей з боку річки Серет. Він пішов на вулицю Львівську (це зараз сучасна Руська) і нічого не побачив в нічному тумані. Тоді він піднявся на дзвіницю і на пагорбі біля Серету помітив татарське шатро. Йосип вирішив розбудити сторожу пострілом з гаківниці (це така довга і важка фортечна рушниця великого калібру, з гаком на цівці (під стволом), вживана у XVI -XVII ст. Довжина ствола від 1-2,5 метрів. Дальність пострілу 300 м). Він запалив гніт і націлився на шатро, як єдину ціль, що було видно. Пролунав гучний постріл, почулися крики та зойки зі сторони річкового туману. Виявляється дяк влучив. Прокинулася сторожа. Йосип зарядив і вистрілив вдруге та втретє. Почали стріляти і вартові. А зранку на місці розташування шатра знайшли покривавлені шматки тканини, витолочену копитами коней траву і відсутність татар. Виявляється дяк Йосип вистрілив і влучив в хана орди Бакая. Відповідно це злякало татар, адже було злою прикметою. І тому вороги зникли ще до ранішнього сонця, як роса зникає від тепла. Місто отримало спокій, а дяк шану та загальне схвалення. З цього часу виник жарт: «Їхав Бакай, їхав та до міста не доїхав». Місцевість, де було вбито Бакая назвали Бакаїхою (щоправда зараз ця місцевість знаходиться на відстані майже 2 км від Надставної церкви).

Легенда про вулицю Дівочу

З татарами ж пов’язана назва вулиці Дівочої, що в приватному секторі за Горбатим мостом. Легенда свідчить, що під містом стояли табором татари (вулиця Татарська від цього носить свою назву) і мали вони в полоні дівчат-полонянок, які були зв’язані ремінцями. Вночі сторожа заснула і дівчата перегризли ремені зубами і втекли. А місце, де вони знаходились в полоні з часом почали називати «На дівочій», а потім цю ж назву отримала й вулиця.

Легенда про єврея

В травні 1944 р. з підвалу будинку, де був готель «Полонія» (вул. М. Грушевського 1) виповз чоловік. Він був брудний, волосся скуйовджене, довга борода. Навколо нього зібралася юрба і намагалась йому допомогти. Лило воду, гукали лікаря. Але було пізно. Чоловік помер майже одразу. Люди між собою перемовлялись, що це був єврей, який виповз зі свого сховку, але він так довго перебував без сонця, що не витримав денного світла. А можливо далися взнаки емоції, радість, що він врятований, відсутність нормального харчування. А тому й помер. Перед тим, щоправда запитав польсько-українською мовою: «Війна закінчилась? Німців вже немає?». Можливо хтось чув цю історію і має більше інформації?

А може ви знаєте ще якісь легенди про Тернопіль? Діліться в коментарях.