–  Ця хата не моєї бабусі, а бабусі мого чоловіка у селі Босири на Чортківщині, збудована була 1916 року, а мені нагадала хатинку, що була у моєї бабусі, яку пам’ятаю з дитинства. Таке то обійстя стало мені рідне, наче моє. Коли ми з чоловіком приїхали, я спочатку вирішила глиняну хатку просто підбілити, але то так сумненько виглядало. А мені подобається все яскраве, кольорове, – розповідає пані Людмила.

— Знаєте, коли почала рятувати хату, підбілювати, а потім і розмальовувати, були такі, хто дивувався: «Для чого ти то робиш? Людей в селі нема, навіть показати нема кому». На жаль, люди досі не розуміють, що красу насамперед треба робити для себе, а не для когось. Наша хатка — як оаза спокою, куди можна приїхати і емоційно відпочити. Насолодитися затишком, набратися сили від землі, – каже жінка.