Капітан поліції Юрій Мельниченко, старший інспектор 2-го відділу з проведення спеціальних операцій управління «КОРДу» ГУНП в Тернопільській області, загинув 13 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині, пише Реально

Рідні підтримали бажання хлопця займатися боксом, він часто їздив на змагання, згодом став кандидатом у майстри спорту. Дитячої мрії стати правоохоронцем Віктор не полишив. Навіть після того, коли не вдалося з першого разу стати курсантом Національної академії внутрішніх справ. Не склавши успішно останній іспит, хлопець пішов на строкову службу у спецпідрозділ Національної гвардії України «Барс». Згодом після конкурсного відбору почав працювати у Тернопільському відділі служби охорони. У 2014 році перейшов у спеціальну роту міліції, одночасно навчаючись в Національній академії внутрішніх справ.

«Ми разом прожили 11 років, – вони були чудові. А коли на світ з‘явилася доня – вся наша увага зосередилася на ній, – розповідає дружина поліцейського Ілона. – Вітя любив грати на гітарі і в нього була пісня про дочку, у якої будуть татові очі та мамина усмішка. Коли я була вагітна він ближче сідав до мене і грав, щоб чула наша донечка».

«Ми в сім’ї говорили про все, заборонених тем не було, – згадує дружина. Однак, після повернення з ротацій перший тиждень Віктор міг мовчати, вночі часто зривався, нас з дочкою накривав собою, бо снилося, що йдуть обстріли, але потроху адаптовувався і повертався до нормального життя».

2017-ий став переломним у професійному житті Віктора Мельниченка. Він став одним з бійців «КОРДу». Дружина згадує з якою наполегливістю Віктор освоював професію спецпризначенця: «Робота йому подобалася. Він постійно вдосконалював свої знання і вміння. Пішов на курси снайпінгу. До своєї роботи ставився дуже відповідально і знав, що має зробити її бездоганно, аби не підвести команду, побратимів».

Дмитро Болтян, начальник управління «КОРД» ГУНП в Тернопільській області, каже, що важко говорити про побратима в минулому часі: «Він був фанатом своєї роботи. Людина, котра постійно вдосконалювалася. Навіть у вихідні він запитував, чи є можливість попрацювати на полігоні. Віктор був позитивним, надійним товаришем. Під час бойових завдань я завжди був упевнений в ньому, він ніколи не підводив».

За декілька днів до трагедії Ілона з Віктором обговорювали важливу подію – 15 лютого їхній донечці виповнювалося 10 років: «Це було в неділю ввечері. Він повернувся із завдання, був дуже втомлений. Ми обговорили день народження Ілонки, як вона буде його святкувати, я надіслала йому фото подарунків, які купила для неї, він хотів для донечки найкращого».

13 лютого о 9 годині ранку Віктор надіслав дружині своє фото з позиції. «Він ніколи не присилав фото з місця, де працює. Він був снайпером. Це перший і останній раз, коли він прислав свою фотографію саме з того місця, де все згодом сталося», – не стримує сліз Ілона.