53-річний Віталій згадує, як у дитинстві дивився, як мама і тітка вишивають, і сам пробував. Згодом став фельдшером, відслужив строкову як санінструктор, а після — працював на заводі й монтував сцену в Тернопільському театрі ляльок. Саме там згодом і відбулася його перша виставка.

“25 років тому я посперечався з дружиною Надією, що зможу вишивати не гірше за неї, — усміхається пан Віталій. — Сказав — зробив”. Його перша робота — ікона святого Миколая — забрала рік і два місяці.

Сьогодні в арсеналі майстра — десятки вишитих ікон і картин. Частину він подарував, решту зберігає. Працює повільно: рік на одну картину — це норма. Бо все залежить від натхнення.

“Починаю з темних ниток, аби світлі не забруднилися. Малюю сітку, потім поступово заповнюю квадрати”, — ділиться технікою.

Найменша його робота — 15×18 см: лелека з немовлям. Найбільша — ікона “Хрещення Ісуса” розміром 62×46 см.

У вересні 2023 року Віталій Відішевський повернувся до медичної справи — як санінструктор 151-ї ОМБр. Служив на Запоріжжі й Донеччині: вивозив поранених, стабілізував, рятував. І навіть у найважчі хвилини не полишав вишивання.

“Це вже залежність. Сподіваюся, добра”, — каже з усмішкою. Після поранення внаслідок атаки дрона 10 листопада 2024 року він продовжив вишивати у госпіталі. Медики дивувались, а побратими — мовчки підтримували.

Повернувшись до Тернополя, Віталій організував виставку у театрі, де колись працював. Виторг від картин пішов на закупівлю речей першої потреби для фронту. Зараз військовий знову готується повернутися на передову. А останню свою роботу завершив зі словами: “Господи, благослови Україну і всі родини наші”.