5 березня прикордонник Андрій Гладкий, — серед звільнених з полону. А вже через кілька днів родина отримала лист, який він написав ще напередодні Нового року в колонії. У ньому — кілька простих рядків, на які вдома чекали майже три роки, пише 20 хвилин

Коли 5 березня на телефон сестри Надії Дубницької прийшла sms у «Дію», вона не відразу повірила. «Ваш брат, Гладкий Андрій Миколайович, звільнений з полону», — коротке повідомлення, а за ним — хвиля емоцій, яку, як каже жінка, важко описати словами. Поруч були колеги, підтримували, але сльози все одно котилися. «Мама плакала», — говорить Надія. Її матір, Стефанія, нарешті почула голос свого сина після майже трьох років полону…

В полоні — від березня 2023-го

Андрій Гладкий народився 29 серпня 1988 року на Волині. Коли вчився у школі, родина переїхала до села Жуків, що у Бережанській громаді на Тернопільщині. Андрій був наймолодшим у сім’ї, де троє дітей. 

За фахом був електриком, але здебільшого їздив на заробітки до Польщі. Коли в лютому 2022 року росія вторглася на територію України, Андрій, не чекаючи наказу чи повісток, пішов служити. Так у березні 2022 року молодший Гладкий став прикордонником, служив на сході, на лінії фронту в Луганській області: Сватове, Кремінна.
— Востаннє з ним розмовляли по телефону за день до виходу на позицію, — згадує Надія Дубницька. — Він розпитував про маму, про мене, про брата. Про службу буквально два слова — все нормально, йду на позиції. Потім наберу. 

У березні 2023 року Андрій зник безвісти. Родина довгий час не знала, де він і що з ним. Самотужки шукали на різних телеграм-каналах, доки не побачили відео його допиту. Далі писали заяви до всіх дотичних інстанцій — поліція, СБУ, територіальні центри комплектування, здавали ДНК. Через різні області координували пошук, але офіційної інформації майже не було, згадує сестра. 

Словами не передати — мама плакала… 

Майже три роки Андрій перебував у полоні. Чи отримував листи, які рідні надсилали через Червоний Хрест, родичі не знали. Але й від нього надійшов один — через кілька днів після того, як Андрія повернули в Україну. Як зізнався сам військовий — його він написав і відправив напередодні Нового року. 

Майже три роки інформації від самого Андрія не було. Дізнавалися, де він і що принаймні живий та чекає на обмін, — від хлопців, які поверталися з полону. Після їхніх розповідей інформація підтверджувалася через Координаційний штаб.

— Відчуття неможливо передати словами, — Надія згадує, як була 5 березня на роботі і саме їй прийшло повідомлення про звільнення брата, бо вона офіційно подавала його в розшук та спілкувалася зі службами. — Потім набрала маму — вона плакала… 

На другий день після звільнення Андрій сам подзвонив додому. Перші його слова: «Як вдома?» Надія відповіла: «Всі живі, здорові, у нас все вдома добре. Слава Богу». Жінка каже, навіть якби щось було не гаразд, за жодних обставин не говорила би про це братові. Він і так натерпівся.