– Ваш онук тільки що потрапив в серйозну ДТП. Він винен, – квапливо пояснював невідомий. – Розбита дорога іномарка, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі… Щоб допомогти онуку уникнути в’язниці, доведеться заплатити!
– Скільки потрібно?
– Двісті тисяч! – Рішуче сказали на тому кінці дроту. – Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, а то онучок точно потрапить за ґрати!
– Але вдома таких грошей немає, – схлипнула Марія Іванівна. – Потрібно їхати в банк, а це на іншому кінці міста.
– Виходьте на вулицю, до дому під’їдуть на срібних «жигулях» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте – нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій притиснув палець до губ.
Марія Іванівна відповіла йому тим же. Вона повернулася через півгодини:
– Пін-код від картки забула, – важко зітхнула вона. – На дачу треба їхати. Він у мене там, в зошиті записаний…
Дачу, яка була в тридцяти кілометрах від міста, Марія Іванівна покинула з двома сумками картоплі і сіткою цибулі.
– Вантаж в багажник і поїхали! – Сказала вона хлопцеві, що занудьгував.
– В банк? – Перепитав той.
– Додому, – кинула Марія Іванівна. – Не з картоплею ж в банк їхати ?! А по дорозі біля супермаркету зупини, треба хліба і молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Сутеніло. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна.
– Чим сидіти склавши руки, допоміг би бабусі, – зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
– А як же онук ?! – розгубився затриманий.
– Немає в мене ніякого онука, – спокійно відповіла жінка. – Як, втім, не було і ніякої ДТП з людськими жертвами. Я вас відразу розкусила!
– Навіщо тоді було в банк їздити?
– Щоб за квартиру і телефон заплатити.
– А на дачу?
– Щоб картоплю і цибулю додому перевезти, – пояснила Марія Іванівна. – Йди, йди! Я тобі не бабуся з кішкою, а майор поліції у відставці!