Один з них – військовий, власник фермерського господарства «Фама» і «Сокарні» у Тернополі Василь Мартюк. Завдяки підтримці родини та колег, він намагається поєднувати військову службу, ведення агробізнесу і розвиток нових цікавих проєктів. В інтерв’ю для veteran.com.ua він розповів, як створювався найбільший ягідний кооператив в Україні, чому вирішив займатися виробництвом соків та поділився подробицями усіх проєктів – від вирощування малини до варіння обліпихового пива.
Старт для бізнесу – два гектари землі
- Василю, ви розпочали військову службу ще у 2014 році. Ви пішли на фронт добровільно? Розкажіть, на яких напрямках тоді виконували завдання.
- У 2014 році, в перші дні після того, як розпочалася війна, я пішов до військкомату. Спочатку близько двох місяців допомагав організовувати роботу на місці, працював з документами, а потім, коли у Тернополі формувався окремий мотопіхотний батальйон, я вступив до нього і ми вирушили на південь України. Тоді ми базувалися на кордоні з Кримом – у населених пунктах Каланчак, Чаплинка, і несли оборону перешийку з півостровом.
Після кількох місяців служби нас передислокували на схід, у Маріуполь, де ми виконували завдання вже безпосередньо у зоні АТО. Після року військової служби я демобілізувався та повернувся до цивільного життя.
- Після звільнення зі служби ви почали розвивати ягідний бізнес. Чому виникла саме така ідея? Розкажіть, з чого все починалося, чи займалися ви раніше сільським господарством, розумілися на технологіях ягідництва?
- До служби я працював у місцевому самоврядуванні, а потім – у великій аграрній компанії. Після демобілізації я повернувся на своє робоче місце і опікувався соціально-інвестиційними проєктами, що стосувалися розвиту сільських територій. Відповідно, я шукав шляхи, за допомогою яких можна створювати велику кількість робочих місць у сільській місцевості, і таким чином звернув увагу на ягідництво. В результаті досліджень я зрозумів, що це дуже перспективний напрямок, оскільки в роботі на одному гектарі малини задіяно близько десяти людей. Тому, якщо в селі є кілька гектарів ягідних насаджень, всі бажаючі мешканці будуть забезпечені роботою! Звісно, вона сезонна, але все одно створює велику зайнятість для місцевих жителів.
Крім того, після демобілізації я отримав два гектари землі, як учасник бойових дій, і постало питання, що з нею робити – віддати в оренду аграрній компанії або самому почати цю діяльність. Порадившись з рідними, ми вирішили закласти ягідні насадження, і таким чином створили наш невеликий ягідний бізнес – фермерське господарство «Фама». Ми почали його з вирощування ремонтантної малини, далі були експерименти з ожиною, аґрусом, але згодом відмовилися від інших ягід, адже їхній збут був не таким стабільним.
- Як вдалося створити ягідний кооператив? Скільки людей до нього входить? В чому суть та переваги такого об’єднання фермерів? Які ягоди зараз вирощуєте і куди їх експортуєте?
- Поштовх до створення кооперативу дала компанія, в якій я працював. Ми вирішили підтримати створення ягідного кооперативу «Файна поляна», бо таке об’єднання має багато переваг. Якщо фермер працює один та самостійно вирощує ту чи іншу ягоду, він стикається з великою кількістю проблем. Необхідно купувати добрива, засоби захисту, витрачати значну кількість коштів на логістику. А якщо об’єднатися з іншими фермерами, можна отримати «ефект масштабу». Ви спільно закупляєте більші об’єми добрив та засобів захисту, а отже, можете придбати їх за кращою ціною. Можете економити на логістиці, оскільки разом везете партію продукції, і це зменшує витрати. Також покращується комунікація з клієнтами, тож можна продати ягоди дорожче. Крім того, разом легше брати участь в грантових проєктах, спілкуватися з органами влади і відстоювати свої інтереси. Як то кажуть, «гуртом і батька легше бити». Тому об’єднання в кооператив було логічним продовженням розпочатої діяльності.
Зараз «Файна поляна» працює на території двох областей – Тернопільської та Івано-Франківської, охоплює сім об’єднаних територіальних громад і більше 30 населених пунктів. На сьогодні «Файна поляна» - це найбільший ягідний кооператив в Україні, який реально працює і розвивається. До нього входить більше 100 сімейних ягідних господарств і з кожним роком кількість членів кооперативу зростає. В кооперативі є власні виробничі потужності із глибокої заморозки сировини, сортувальні лінії та склади зберігання готової продукції на 300 тонн.
В основному ми вирощуємо ремонтантну малину, проте агітуємо членів кооперативу дивитися і на інші ягоди. Висаджували суницю садову (полуницю), смородину, культивовану обліпиху та бузину. Також активно популяризуємо літню малину. Це все, щоб розширити сезон і якомога більше місяців у році люди у сільській місцевості мали зайнятість та стабільні фінансові надходження. Таким чином мінімізуємо ризики для них - одного року певна ягода може бути менш затребувана, а інша – навпаки, зросте у ціні. Працюємо над ефективним розвитком членів кооперативу, які формують кооперативну мережу професійних диверсифікованих сімейних ягідних господарств.
До повномасштабної війни ми орієнтувалися лише на внутрішній ринок, але з 2022 року реалізовувати продукцію стало набагато складніше. Тому почали експортувати ягоду у Польщу, а у 2023 року – в Чехію. Цього року маємо намір відправляти продукцію у більш віддалені країни. Кооператив – це, перш за все, відповідальність перед кожним його членом. Багато людей на нас розраховує, тому ми не могли просто взяти і зупинитись. З початку війни засідання Правління проводимо онлайн. Зараз виготовлено проектно-кошторисну документацію і працюємо над розширенням виробничих потужностей, щоб задовольнити потреби діючих та нових членів кооперативу.
Вдруге – на війну
- У 2022 році ви знову стали на захист України. Це було ваше рішення? Чи важко було залишати господарську діяльність та знову повертатися до військового життя? Хто в цей час займався ягодами?
- Коли почалося повномасштабне вторгнення, думок про жодну господарську діяльність не було. Я розумів, що немає часу зволікати і думати про щось інше. В шафі стояв фактично уже складений наплічник, який залишився з 2014 року, я взяв його та за кілька хвилин доскладав необхідні речі і вирушив до ТЦК. Там без жодних ВЛК отримав необхідні документи, підсадив до себе в машину ще кілька хлопців і з ними поїхав у військову частину. Далі розподіл по підрозділам та передислокація на оборону Житомирської та Київської області. Зараз продовжую військову службу та виконую завдання на південному фронті Запорізької та Донецької областей.
Повертаючись до вашого питання, хто перейняв бізнес. Коли ситуація трохи стабілізувалася, я зв’язався зі шваґром, який взяв на себе повністю догляд за ягідними насадженнями. Дружина Мар’яна вела бухгалтерський та податковий облік, звітність. Навантаження на неї збільшилось у рази, оскільки окрім основної роботи (вона керівник Тернопільської аграрної дорадчої служби), їй довелось тепер офіційно очолити ФГ «Фама» та опікуватись переробкою, комунікаціями та збутом.
Грант на відкриття «Сокарні»
- Коли та як само з’явилася ідея відкрити «Сокарню» у Тернополі?
- Ідея відкриття «Сокарні» виникла ще у 2017 році під час поїздки до Латвії. Тоді ми їздили переймати досвід з розвитку сільських територій і відвідали один з садових кооперативів, який об’єднував десять-дванадцять фермерських господарств, які займалися вирощуванням яблук. У них було обладнання для виготовлення соків прямого віджиму, і мені сподобалося, як швидко завдяки мобільній лінії фрукти перетворюються на сік. Потім ця ідея жила в мені та чекала на втілення.
Крім того, у Латвії я побачив великі кооперативи, які об’єднують близько 1000 фермерів, обробляють 300 тис. гектарів землі, мають власні елеватори, сервісні центри, займаються трейдингом. Це мене надихнуло і стало зрозуміло, що в Україні теж таке можливо та потрібно розвивати кооперацію із створенням доданої вартості.
- Ви отримали грант від Українського ветеранського фонду, яку суму вам надали, чи вистачило її на відкриття «Сокарні»? Які умови потрібно було виконати?
- Фермерське господарство «Фама» отримало грант від Українського ветеранського фонду на створення цеху з переробки плодово-ягідної продукції. Ми назвали його «Сокарня» - назву придумала дружина. Загалом вартість обладнання повної лінії по виготовленню соку коштувала більше 80 тис. євро. Це дуже велика сума для нас, тому шукали, де залучити кошти, розглядали кредитування і вирішили подати заявку на конкурс «Варто» від УВФ. У ній потрібно було зробили аналіз ринку, описати наші плани, маркетингову складову, скласти кошторис. Комісія високо оцінила наш проєкт – ми пройшли відбір та увійшли у трійку найкращих за набраними балами.
Після цього Український ветеранський фонд надав нам 1,5 млн грн – це менше половини необхідної суми, тому залучали і власні заощадження. Грант витратили на придбання частково пресу і пастеризатора. Крім того, самостійно купили обладнання для розливу, фільтри, бочки, мийку, подрібнювач тощо. Щиро вдячні Українському ветеранському фонду, бо це дуже велика підтримка і без неї в цьому році ми точно б не реалізували цей проєкт. Значну підтримку нам надала Бізнес мережа сільських жінок, членом якої є Мар’яна. А також окрема подяка для сестер Семерог із ФГ «Валентина», які поділились із нами технологічними особливостями виробництва та надали чимало порад.
- Розкажіть, як працює «Сокарня», як ваш сік відрізняється від того, що можна купити в магазині?
- Через затримки із постачання обладнання «Сокарня» почала працювати лише у вересні. Простими словами її роботу можна описати так: «привіз яблука – забрав сік». Ми запрошуємо місцевих жителів, домогосподарства та фермерів західного регіону привозити нам свої яблука та інші фрукти. А ми з них швидко та якісно зробимо сік прямого віджиму, який можна відразу забрати пастеризованим у сучасних пакетах типу Bag-In-Box.
Для цього ми ретельно миємо яблука в автоматизованій мийці, після цього вони потрапляють в подрібнювач та подаються на стрічковий прес, який забезпечує вихід соку близько 75 %. Кількість соку залежить від сорту яблук, їхньої стиглості та якості. Іноді це може бути навіть 85 %, а іноді - 55-60 %.
Після цього відбувається пастеризація соку - короткотермінове нагрівання до 80-82 градусів і подача на розлив, де гарячим сік фасується в спеціальні пакети. У них не потрапляє повітря через спеціальний краник-клапан, тому сік має термін придатності близько року, а якщо яблука дуже кислі – навіть до двох років.Такий сік не містить води, консервантів, барвників, ароматизаторів, цукру чи будь-яких інших добавок. Крім того, метод пастеризації, який ми використовуємо для консервування, забезпечує максимальне збереження корисних мікро, макроелементів та вітамінів. Це краще, ніж вдома стерилізувати банки і консервувати сік, адже при такому процесі відбувається нагрівання до 100 градусів, і частина корисних речовин руйнується.
- Клієнти можуть приносити тільки яблука або й інші фрукти або ягоди? Скільки соку можливо виготовляти на день?
- Основний продукт – це яблука, але їх можна міксувати з грушею, гарбузом, морквою, ананасом, лимоном, імбиром. Також часто клієнти просять змішати яблука та виноград. Загалом все, що люди принесуть, ми можемо вичавити та запастеризувати, але до яблучного соку рекомендуємо додавати не більше 20 % інших добавок, бо це забезпечує найкращі смакові якості і довге зберігання продукту. За годину ми можемо переробити 800 кг сировини.
Поки що ми працюємо не на повну потужність, бо робота триває тільки другий місяць, і не всі жителі встигли про нас дізнатися. Також зараз купуємо яблука у наших постачальників і виготовляємо соки, щоб задовольнити потреби клієнтів, які не мають власних яблук.
- Хто працює у «Сокарні»?
- У «Сокарню» ми працевлаштували ветеранів, і я вважаю, будь-який бізнес має надавати їм пріоритет під час прийому на роботу. Це вияв вдячності за ту жертву, яку вони принесли на благо всього суспільства. Багато моїх друзів та знайомих є військовими, дехто вже демобілізувався, тому я зацікавлений допомогти їм першочергово. Тим більше, я розумію їхні потреби, ми можемо спілкуватися та згадувати події, які разом пережили. Хочеться, щоб всі ветерани мали стабільну зайнятість та могли себе реалізувати в цивільному житті.
Читайте також: «Я бачив багато дитячих сліз» - після звільнення зі служби спецпризначенець виготовляє іграшки
Олія, чай та обліпихове пиво
- Зараз ваше фермерське господарство «Фама» теж займається переробкою ягід. Які продукти виготовляєте?
- Спочатку виникла ідея зробили натуральне ягідне пюре, потім з кісточок, які відділили, почали виготовляти олію. Завдяки співпраці з нашим другом Володимиром Яремою, який є власником місцевої крафтової броварні, розробили рецептуру обліпихового пива. Зараз воно є в продажу і дуже швидко розходиться, тож плануємо варити нову партію.
На початку року я проводив збір на дрони та БпЛА для мого підрозділу і було бажання віддячити людям, які донатили і допомагали. Таким чином з’явилася ідея виготовлення натурального фруктово-ягідного чаю.
Першим смаком був обліпиха-апельсин, потім додали малину-порічку, а зараз збираємося представити ще третій смак «Вишневий глінтвейн». Фруктово-ягідний чай – дуже смачний, і крім того має профілактичну дію від грипу, застуд, оскільки містить багато вітамінів. Усі кошти від реалізації чаю ми направляємо для придбання дронів для підрозділу, в якому продовжую нести службу. В перспективі є думки ще виготовляти із обліпихової сировини олію, зефір, пюре, пастилу.
- Як встигаєте поєднувати так багато справ? Які плани на майбутнє – після повернення додому та закінчення війни?
- Насправді, не встигаємо все поєднувати, бо служба – це пріоритетний напрямок, а всі інші ідеї – на другому плані і виконуються по залишковому принципу. Велика заслуга в реалізації всіх проєктів належить моїй дружині Мар’яні, яка вкладає в них дуже багато часу. Я намагаюся долучатися віддалено, щось радити, підказувати, шукати нові ідеї та підходи. Але, на жаль, багато чого ми відкладаємо на потім, бо це потребує часу, залученості, контролю. Після завершення війни хочемо продовжити розвиток фермерського господарства, і, зокрема, напрямок переробки, розширювати асортимент, можливо, посадити невеликий власний сад з яблуками та грушами. Крім того, потрібно масштабувати кооператив та хотілося б передати наш досвід іншим регіонам.
Є ще далекоглядні мрії створити енергетичний кооператив та стати членом першого українського кооперативного банку по типу французького Креді-Агріколь чи нідерландського Рабабанк чи австрійського Райффайзен.
Щоб перетворити мрії у дійсність – потрібно працювати. Тому працюємо і працюємо наразі на перемогу в цій екзистенційній війні, яка буде фундаментом для подальшого руху та розвитку.