За його словами, зайнявся живописом після повернення з російсько-української війни у 2017 році. До цього колекціонував роботи митців, повідомляє Суспільне.
“Одній із перших моїх робіт – десь 5 років, на ній зображена осінь. А осінь у нас завжди яскрава. Хочу саме цю роботу подарувати тернопільському музею, щоб тут вона зберігалася. Я ніколи не хотів її продавати, хоча завжди хтось хотів придбати саме її”.
Картини Бориса Гуменюка. Суспільне / Людмила Путькалець
Військовослужбовець каже, написання картин стало для цього реабілітацією, так він відновлювався морально після пережитого. Уже намалював півтисячі картин, більшість з них продав. За виручені кошти придбав бронежилети для побратимів. Два місяці тому в Києві відбулася його перша персональна виставка.
Картина Бориса Гуменюка. Суспільне / Людмила Путькалець
“Моя війна почалася у 2014 році. Так трапилося, що я був перший автор з письменницького цеху, який опинився в зоні бойових дій. Моя книжка, яка називається «Вірші з війни» була першою книжкою про цю війну. Зараз, кажуть, є більше 800 книжок, написаних учасниками бойових дій, волонтерами, журналістами”.
Борис Гуменюк – автор поетичних збірок, романів, новел. Розповідає: під час першого етапу російсько-української війни став заступником командира батальйону “ОУН”. А 2015 року на установчому з’їзді його обрали головою Української Військової Організації.
“Я взявся за пензель, коли мені було 52 роки. Із півтисячі картин, які я написав, в мене зараз залишилося десь півсотні. Інші роботи продані. Не знаю, якого рівня цей живопис. Я тільки зараз починаю отримувати якісь відгуки від мистецтвознавців”.
Під час повномасштабного вторгнення Борис Гуменюк перебував у своєму домі на Київщині. Каже, 24 лютого прокинувся від вибухів.
“У мене є три собаки, вони тоді почали скавуліти собаки. Вже був вибух, він мене розбудив. Мені по прямій до Борисполя кілометрів 60, до Броварів кілометрів 60. Саме по Броварах і Борисполю були перші вибухи”.
У перші дні повномасштабної російсько-української війни чоловік записався до територіальної оборони Києва, а далі пішов до бойового підрозділу Збройних сил України.
“Коли ворог відступив, коли ми його вибили, то вже не було сенсу залишатися в Києві. Треба було йти на війну. Ми своїм підрозділом фактично вступили в лави ЗСУ. З травня і до сьогодні я – боєць ЗСУ”.
Нині Борис Гуменюк поєднує військову службу із волонтерською справою. Він співпрацює з благодійними організаціями та допомагає забезпечувати необхідним бійців Збройних сил України.