61-річний Сергій Крисак розповів, що за освітою він столяр, раніше їздив працювати за кордон. З перших днів повномасштабного вторгнення пішов у ЗСУ. Воював на Донецькому напрямку в складі 53-ї окремої механізованої бригади. Чоловік береже прапор, який на згадку підписали його побратими, й подушку з часів військової служби, пише Суспільне
Сергій розповів, що, демобілізувавшись, захопився бісероплетінням. За словами його онуки Соломії Грушковської, все почалося з того, що вона запропонувала йому навчитись плести з бісеру нескладні прикраси:
"Я прийшла, сказала: "Дідусю, давай я тебе навчу плести з бісеру персні або браслетики". І ми почали вибирати кольори. Я дідусеві показала, як правильну ту нитку вселяти в бісеринки і плести хрестиком".
Сергій Крисак каже: бісероплетіння його заспокоює. Щоб займатися творчістю, він самотужки зробив станок. За його словами, виготовлення однієї прикраси займає декілька днів. Перші гердани створив для дружини, доньки й онуки.
"Зробив Соломійці, і Тетянка захотіла, а потому — Оля".
Чоловік каже, коли вийшов на пенсію, часу стало більше.
"Мені вже 61 рік, це вже і більше, напевно, бо я в паспорт не дивлюся (сміється — прим.) І я собі роблю. Для дитини добре, для жінки добре, для внучки добре. Найголовніше — онучка. Вона прийшла і каже: "Дідусю, хочу отаке". Я взяв і зробив. А потім прийшла і каже: "А ще таке можеш зробити?". Дідусь зробив. І це їй буде на пам’ять", — каже Сергій Крисак.
Ветеран розповідає, що любить створювати щоразу нові візерунки:
"От якесь різне, я його зараз плету, не бачу, що вийде. А вже потім до половини дійду — вже бачу результат, вже якось інакше. Тут намистинки, тут намистинки — і плетеш".
Дружина Сергія Ольга Крисак розповідає: схеми, за якими чоловік створює вироби, малює власноруч. Деякі візерунки перемальовує зі старих вишиванок. Особлива прикраса для неї — це "борщівський язик" (бісерна прикраса, яка складається зі стрічкового гердана, до якого доплетені торочки з бісеру чи склярусу — намистин у вигляді трубочок — прим.), каже жінка.
"Стрічковий гердан, або, як ми [тепер] кажемо, "чокер", — це стародавня українська прикраса. Але ще є стрічковий гердан–"борщівський язик". Він притаманний нашому краю, який славиться борщівською вишитою сорочкою, і до неї робили отаку прикрасу. Вона є такої форми і ще буває цей язик трикутної форми (коли торочки з бісеру поступово роблять довшими до середини виробу — прим.)", — розповіла Ольга Крисак.
Зроблений чоловіком гердан, розповідає Ольга, вона вважає своїм оберегом. Має прикрасу від батька і донька Тетяна Грушковська — у прикрасі відтворений візерунок із її борщівської вишитої сорочки.
Тетяна Грушковська розповідає: створила для батька сторінку в Інстаграмі, на яку за місяць підписалось 3,5 тисячі користувачів. Вироби Сергія Крисака вже є за кордоном: у Швеції, Франції та США. Один із герданів він відправив на благодійний аукціон зі збору коштів для допомоги військовим. Чоловік каже, планує навчитись робити також силянки.