"так от, якогось разу вирішив псіханути і поїхати в понеділок вранці.

теперішнє покоління, яке їсть суші і фоткає то на айфони, мабуть не дуже розуміє реалії початку 2000-х років - коли не було машин на польських і литовських бляхах, ЗП маленькі, власні авто мали ті, хто шось віджав або мав невеличкий бізнес, а громадський транспорт був основним способом пересування більшості українців.

так от, в понеділок вранці я ледве запхався в наш рейсовий автобус з величезною спортивною сумкою. по класікє жанра там була літрова банка сепараторної сметани, дві півторалітрові баклажки молока, десяток яєць пакет вареників, пару морквин, цибулин, бляшка домашнього хліба і кілограм з 10-12 бульби. вийшов на кільці на Чорновола (тепер там МакДональдс) і почав чекати пижика (маршрутка тих часів, теперішні Богдани після них як лєксуси). а 7 година ранку, понеділок, люди прям вивалюються зі всього, шо їде в центр. почекав з півгодини і рішив чухати в центр на трамвай 2-ку. десь через метрів 200 в мене відірвалась одна шлейка від сумки, а при посадці на Дорошенка в трамвай відірвалась і друга. "от с*ка" - подумав я. але насправді с*ка була попереду, коли почулося "на лінії аварія, трамвай слідує по 7 маршруту на Погулянку". дуже добре пам'ятаю шо почувався тоді як Міша Кополовець - я каждої неділі ходив до церкви, каждої!!! каждої! неділі! і за шо то мені?

вийшов коло церкви Петра і Павла, постояв з півгодини, подивився як люди випадають з маршруток - і почухав в гуртожитки на Медової Печери пішки. йшов хрін зна скільки часу, здавалося вічність. волочив за собою сумку і думав "с*ка... с*ка.... с*ка!"

того дня я не пішов на пари, цілий день лежав в ліжку і шось читав.

і тепер, коли мені здається що троха тяжко, згадую того небритого чувака в куртці на розмір більшій, з повною спортивною сумкою бульби з обірваними шлейками, який йде в гору по Личаківській, потім по Пасічній, а потім по Медової Печери з тим "с*ка... с*ка.... с*ка!" - і якось троха від того легшає"