Водночас у монастирі посилили охорону і більш пильно приглядаються до «чужих», які заходять на територію. Чи можливе протистояння у Почаєві у разі надання Україні томосу про автокефалію православній церкві? Які настрої панують серед жителів міста?

Працівники НКВС у подвір’ї лаври у 1944 році розстріляли 200 цивільних осіб, брутально поводились із церковними предметами. Про те, як комуністична влада поглумилась над Почаївською лаврою, описано у часописі «Нова доба» від 14 травня 1944 року. Однак тему злочинів, вчинених за вказівкою Кремля, оминають у розповідях екскурсоводи, розповіді яких вдалося почути кореспондентові Радіо Свобода.

Екскурсоводи також уникають розповідей про цілий період у житті Почаївської лаври, коли її господарями з 1713-го до 1832 року були монахи-василіани Греко-католицької церкви, які організували друкарню, вели місійну діяльність і побудували головний Святоуспенський храм лаври за фінансування графа Миколи Потоцького.

Російський імператор Микола І забрав Почаївську лавру в Греко-католицької церкви і віддав її Російській православній церкві. Українську сторінку в історії Почаївської лаври роками подають у трактуванні, вигідному російській стороні, а радше просто про неї не згадують. Ба більше, греко-католикам, католикам, вірним УПЦ КП заборонено подавати прохання про молитву чи сповідатись, у церковних крамницях десятки книг про «розкольників» і зі спотвореною історією.

Святоуспенський храм пізнього бароко до 2013 року був найвищим і найбільшим над Почаївською горою. Однак Українська православна церква (Московського патріархату) протягом 2010-2013 років звела ще більший за розмірами собор – Преображенський, який вражає масштабами як зовні, так і всередині, де оздоблення зроблені мозаїкою, і роботи досі продовжуються. За оцінками фахівців, зруйноване архітектурне середовище й історична гора, а все задля того, щоб Успенський храм, збудований греко-католиками, зробити менш помітним. Зникла й інформаційна табличка при вході у лавру про її статус як державного заповідника. Але при брамі зустрічають троє осіб у формі. Охоронець супроводжував знімальну групу Радіо Свобода весь час перебування на території лаври. На запитання не відповідав, не погодився на коментар і настоятель Почаївської лаври митрополит Володимир Мороз.

Кількість охоронців невідома

Охоронці розмовляють російською і українською. Міський голова Почаєва Василь Бойко не відповів, скільки їх сьогодні є у лаврі, чи озброєні і звідки саме прибули.

«Чи збільшилась кількість охоронців? Це нами не фіксується. Бо це договірні відносини між лаврою і цією організацією. Я не бачив більшої кількості зараз, аніж було раніше. Візуально не видно, але як фактично, то даних таких мерія не має. Чи щось останнім часом вивозили з лаври? Вивезти можна у будь-який час, є вільний заїзд машин на територію. А що вивозити? За тим ніхто не встежить», – каже міський голова Почаєва Василь Бойко.

Чи вивозили якісь речі із лаври недавно, мешканці Почаєва не підтвердили, але пригадують, що у 2004 році, коли президентом став Віктор Ющенко, з монастиря виїжджали КамАЗи, така ж ситуація була після розвалу Радянського Союзу.

«На початку 2000 року сюди скерували «козачків», але від кого і що охороняти? Таке було, що вони мали погони із двоголовим орлом. Це було Чорноморське козацтво. Охорона охороняє під час служби. Не знаю, чому так жорстко, бо ніколи таке не виставляли. Самі ж вони у Почаївській лаврі нагнітають ситуацію, що може бути якась сутичка, якщо Україна отримає томос. Але вони бояться народу. Бо для чого тоді таку охорону тримати? Політика у лаврі не зміниться, лише будуть обережніші у висловлюваннях. Це форпост «русского мира», – зауважив освітянин із Почаєва Анатолій Голуб.

Паломників стало менше

У місті помітно поменшало паломників. До 2014 року великими автобусами з російськими, молдовськими, білоруськими номерами були заставлені вулиці Почаєва. Нині їдуть найчастіше молдовани і білоруси, росіяни приїжджають не організованими групами, а поодинці – потягами. «Паломників стало менше через війну. Раніше приїжджали з Росії, з Донецька, східних областей. У 2014 році взагалі майже ніхто не приїжджав, боялись», – каже приватний підприємець Марія Михайлова.

Чи можливі протистояння у Почаєві, коли Україна отримає томос на автокефалію православної церкви? Чи готові люди обороняти лавру?

– Кілька років тому була бійка, ворота закривали. А коли був хресний хід на свято Успіння Богородиці, то з Кам’янець-Подільського прийшли люди з червоними хрестами і написом «приготуйтесь до війни». Люди вже побоюються, прислухаються.

– Чи пішли б обороняти Почаївську лавру?

– Пішла б, якби щось. Якби батюшок виганяли.

– А від кого обороняли б?

– А я що знаю, що люди робили б і ми б робили.

– Якщо лавра належатиме Українській помісній православній церкві?

– Люди, як ходили так і будуть ходити, каже жителька Почаєва Алла Голубченко.

Інша корінна жителька 53-річна Наталія розповіла, що відвідує Почаївську лавру з дитинства. У Почаєві – всі храми Української православної церкви (Московського патріархату) і лише одна невелика капличка на околиці міста належить вірним Київського патріархату.

«Чи піду захищати? А кого? Я буду в помісну ходити церкву. Я за те, щоб була українська церква. Відвідую лавру, ходжу до Бога, а не монахів чи ще до когось. Трохи вище спідниця чи до колін, то вже виганяють, так не можна. Я – не монашка, що мушу в довгому йти», – говорить Наталія.

Водночас Анна, яка переїхала в Почаїв 15 років тому з Одеси, вбрана у хустку і довгу спідницю. Вона готова відстоювати Почаївську лавру як святиню Московського патріархату.

«Служби мають служити церковнослов’янською мовою. Заступилась би за те. Всі мають бути разом – Україна, Білорусь і Росія, мають дружити. А ношу довгу спідницю і хустку, щоб уподібнитись Богородиці», – говорить Анна.

У Почаєві дуже різні настрої і розмірковування про долю православної церкви в Україні. У місті проживає понад 8 тисяч осіб, з них більша половина – приїжджих із Росії, Молдови, різних областей України. Розмовляють переважно російською або суржиком, жінки ходять у хустинах і довгих спідницях. Багато працює у лаврі. Також приїжджають люди на два-три тижні і постійно перебувають в обителі.