Їй 24, шостий рік служби. Родом із Луганщини, її дім окупований, але вона не зламалась.

На фронті вона — зв’язковець пункту управління, яка приймає і передає команди, координати. Її дивізіон — один із найкращих, а сама вона — приклад сили, витримки та любові до України, пише "20 хвилин Тернопіль". 

Контракт підписала майже одразу після школи на три роки. На початку війни, каже, вже б могла завершити службу, та вона продовжується автоматично. 

"Тепер служитиму до кінця особливого стану або до декрету, з чим швидше пощастить, — каже дівчина.  - Дім окупований. Шкода, дуже шкода, все своє, рідне, але ми мусимо йти далі". 

Про армію мріяла з дитинства, але зізнається, що не так, як собі все уявляла.

Серед бар'єрів на фронті, згадуючи перші дні, називає мову, хоча спілкується чистою солов'їною. У бригаді хлопці родом переважно з україномовних регіонів.

"Спершу виходило лише лаятися українською, — пригадує військова. — Але потрохи виговорилася. Хтось допомагав, хтось підсміювався. Усе це вкупі стимулювало і тепер балакаю". 

 Географія служби — як карта бойових дій: Донецька область, Запоріжжя, Курська.

"Найстрашніше було на Курщині, — каже захисниця. — Гарячіше, ніж будь-коли". 

Ще у військкоматі запропонували зв’язок. Так і стала зв’язківкою.

Три місяці навчалася в Полтаві.

А починалося все з «Десни», де пройшла курс молодого бійця. Там було важко: і з побутом, і з адаптацією. Вперше тримала в руках автомат — очі горіли. Стріляти виходило з першого разу. А от чистити зброю не любила тоді, і не любить досі. Офіцери прискіпувалися, відточували вміння на швидкість. 

Зараз Орлятко служить на пункті управління. Паралельно навчається: вже четвертий курс управлінського факультету в Чортківському заклад вищої освіти (ЗВО) — за квотою УБД.

"Приймаю й передаю команди, координати, — описує свої обов'язки Орлятко. — На вогневих — передаю на гармату". 

Усе відбувається швидко.

Від першого повідомлення командування до пострілу проходить всього чотири хвилини.

Це враховуючи наведення, подачу снаряду.

Далі коригують, пристрілюються, і, звісно, влучають.  Усе злагоджено. 

У відпустку військова їздить до Скали-Подільської — туди перебралась її родина.

Мамі з вітчимом було непросто: люди спершу дивились насторожено, реагували на російську мову.

З часом усе владналося.

Тепер вітчим працює, мама вдома.