Вона підтримає, дасть правильну пораду, обійме, вислухає або промовчить, коли це потрібно. І ми ставимося до цього як до належного. Але це не належне, це найцінніше. Наші мами – це головне, що є у нашому житті.
Мамо, а ти будеш на мене чекати – на мій прихід? Коли тобі буде погано вранці, ти будеш цілими днями спати і без причини лаятися з татом. Коли у тебе жахливо болітиме куприк або лобок, а ноги стануть як два пеньки. Можливо, нічого цього і не буде, але якщо раптом буде? Чи ти будеш мене чекати з тією ж любов’ю, мамо?
Мама, а ти будеш про мене пам’ятати – коли стане зовсім боляче? Коли ти раптом затамуєш дихання і закричиш від нестерпного болю. Коли вогнем обпече твій живіт і промежину, а я почну народжуватися. Мамо, ти будеш пам’ятати, що мені зараз ще важче?
Мамо, а ти зможеш мене щиро полюбити, коли я не дам тобі спати ночами, коли твої соски розтріскаються до крові й я не буду лежати ні хвилини без тебе поруч? Коли ти втратиш себе в пелюшках, забудеш, як зачісуватися, а кола під твоїми очима стануть глибокими і нещасними. Мамо, ти зможеш навчитися мене любити – коли тобі буде важко, як ніколи раніше?
Мамо, а ти будеш мене приймати, коли я почну влаштовувати істерики в магазині, качатися по підлозі та відмовлятися від усього-усього, а особливо – від того, щоб продовжувати бути частиною тебе. Коли я буду нестерпною, буду дратувати тебе, перевіряти твоє терпіння – ти будеш мене як і раніше приймати і обіймати з тією ж ніжністю, мамо?
Мамо, а ти зможеш залишитися спокійною, коли я піду до школи, стану такою самостійною і почну страшенно цікавитися зовнішнім світом набагато більше, ніж тобою. Коли я розвернуся спиною до тебе і почну закохуватися і мріяти, дружити і сваритися, шукати іта пізнавати і ти перестанеш бути першою в моїх думках. Мамо, ти зможеш бути мені як і раніше опорою?
Мамо, а ти продовжиш мене любити, коли я стану підлітком, проколю ніздрю, спробую цигарку? Коли я буду йти без дозволу і повертатися пізніше, ніж обіцяла? Або не повертатися взагалі. Коли буду говорити, що ти нічого не наздоганяєш, напишу кілька віршів про смерть і втрачу цноту. Чи зможеш ти зрозуміти мене і щиро цікавитися моїм новим світом, мамо?
Мамо, а ти зможеш попросити вибачення, коли я зайду в глухий кут дорослішання і раптом мені згадаються всі-всі дитячі образи, яких ти мені завдала? Коли я прийду до тебе і вихлюпну всю мою біль тобі в обличчя. Коли я буду ридати і говорити – ніколи не хочу бути такою, як ти! Коли перестану бачити всю ту любов і турботу, що ти мені дала. Мамо, ти зможеш тоді, смиренно і не втративши своєї гідності, попросити вибачення за твої помилки, ну, будь ласка, мамо?
Мамо, а потім ти зможеш забути всі розбіжності й просто допомогти – коли мої власні діти народяться і мені буде важко-важко як ніколи в житті? Так важко, як колись було тобі зі мною. Ти зможеш, не повчаючи і визнаючи моє право виховувати моїх дітей так, як я вважаю за потрібне, просто допомагати мені та любити від всього серця їх, твоїх онуків, і стати їм просто бабусею, мамо?
Мамо, і потім… ти ж будеш, мамо?
Коли мої діти підростуть, а я дійсно навчуся тебе любити і дякувати за життя. Коли я почну приймати твої недоліки і щиро захоплюватися твоїми чеснотами. Коли я оціню всю ту любов, що ти мені дала і продовжуєш давати.
Коли я зрозумію, що ти у мене найчудовіша мама на світі. Єдина.
Будь ласка, мамо, ти тоді ще будь. Просто будь поруч.