Тернопіль — місто, що вижило в пеклі війни
Вражаюча діорама про останні бої
Після сорокаденних боїв, що завершилися в Тернополі на Великдень, 16 квітня, місто, яке перетворилося у величезний цвинтар із руїн та згарищ, почало воскресати, мов дивовижний фенікс із попелу. Фактично Тернопіль народжувався вдруге на рештках колишнього старого міста. Нинішньому поколінню городян, котре не бачило воєн та їх наслідків (хіба що в кіно чи на старих фотографіях), важко уявити, як могло виглядати місто тоді, навесні 1944-го.
Аби хоча б частково побачити це, треба відвідати Тернопільський краєзнавчий музей, піднятися на четвертий поверх, де виставлена унікальна діорама про останні бої за звільнення Тернополя від гітлерівських загарбників у квітні 1944 р. Ще повніше уявлення про цей жахливий період в історії міста можна отримати, якщо послухати розповідь завідувачки відділом нової та новітньої історії цього музею Любові Катеринюк.
– У ці далекі і буремні квітневі дні, – каже Любов Панасівна, – місто, воскреснувши з вогню війни, фактично народжувалося вдруге. Навіть важко уявити, яким дощенту зруйнованим воно було тоді. Нам хотілося правдиво відобразити цей трагічний момент, і тому звернулися до документального кінофільму «Битва за Тернопіль», який було створено під час боїв і по гарячих слідах найстрашнішої з воєн. Взявши за основу документальні кінокадри, домовилися з трьома львівськими художниками, які погодилися на створення для музею діорами про останні бої за звільнення міста, а точніше – відобразили їх станом на 14 квітня, коли запеклі бої точилися за кожний квартал міста і за кожний будинок. Імена цих талановитих майстрів – О.Данне, Є.Кашковський та П.Сингаївський.
Унікальний художній твір і документ
Художники працювали тут майже рік, причому не лише намагалися надати діорамі історичної документальності, а й художньо переосмислити ці неповторні події, щоб нащадки одержали якомога повніше враження про страхіття війни і знищене більш як на 90 відсотків старовинне місто. Під час боїв його будинки та навіть вулиці десятки разів переходили з рук у руки. Вуличні бої та бомбардування були такі руйнівні, що з місцевого населення, яке в 1943 році нараховувало приблизно 26 тисяч осіб, залишилося у квітні 1944-го, на момент завершення боїв, близько півтори тисячі чоловік.
– А перед війною тут взагалі мешкало понад 40 тисяч городян?.. – запитую Любов Панасівну.
– Так… Місто було тоді досить густо заселене, але через воєнні події населення скоротилося у десятки разів. З-під руїн, з підвалів ще декілька місяців витягали мертвих. Але ще більше загинуло вояків з обох воюючих сторін. Багато років про ці втрати не говорили правди, применшували кількість полеглих у жорстоких боях. Здебільшого говорили про втрати оточеного багатотисячного німецького гарнізону, з якого лишилося в живих кількасот полонених. Але нині ми знаємо правду, що солдатів та офіцерів Червоної армії загинуло набагато більше – понад 47 тисяч, причому переважно без потреби, бо місто було оточене, фронт покотився на захід і достатньо було почекати кілька тижнів і німецькі вояки без боєприпасів, харчів та медичної допомоги самі здалися б у полон, тим більше, що залізничний вузол уже весь був у руках радянських військ і дорога на захід була вільна.
– Але амбіції полководців…
– Ні полководці, ні верховний командуючий Сталін не керувалися здоровим глуздом, не рахувалися з людськими втратами. Тому й кидали на штурм старовинних будівель міста все нові полки, а німці, що ховалися за товстелезними мурами, розстрілювали їх сотнями і тисячами. Скажу відверто, червоні командири не берегли людей і без потреби гнали їх на вірну смерть, бо Москва підганяла – скоріше оволодівайте містом.
– Тому й застосували на початку квітня важку артилерію, «катюші», нічні бомбардування…
– А від їхніх ударів весь старовинний центр міста був знищений дощенту, перетворився в одну суцільну руїну і згарище. Це добре видно на діорамі, де точно показано, як з будівель залишилися обгорілі каркаси. Коли в 1984 р. львівські художники закінчили роботу над діорамою і ми показали її корінним жителям Тернополя, котрі бачили битву і знищене місто на власні очі, вони одностайно підтвердили документальну правдивість створеної художниками діорами.
Ще раз мушу підкреслити: діорама – це не тільки високохудожній мистецький твір, що не має аналогів у жодному з українських музеїв, а історичний документ, створений на основі архівних матеріалів і кінострічки «Битва за Тернопіль», знятої воєнними кінооператорами, що працювали тут під час бойових дій. Цю діораму повинен побачити кожен тернополянин, якщо хоче знати справжню історію міста і правду про війну.
З’являються нові факти
– Кажуть, що останнім часом стали відомі нові факти про воєнні події 1944 року в Тернополі…
– Так, є нові матеріали, – продовжує розповідь Любов Катеринюк. – Наприклад, стало відомо, що в складі німецького гарнізону було майже півтори сотні вояків дивізії «Галичина», і вони мужньо протистояли наступу червоноармійців. У той же час зразки героїзму показали і радянські воїни. Правда, досі називали одні й ті ж імена тих, хто відзначився подвигами у боях за звільнення міста, зокрема, командира роти Бориса Кошечкіна, командира батареї самоходок Григорія Танцорова, чи телефоніста взводу зв’язку Анатолія Живова. Однак було й багато інших солдатів та офіцерів, котрі героїчно воювали, але їх прізвища не стали відомими. Приміром, у вуличних боях в Тернополі зразки доблесті показали командир гармати, старший сержант В.Голубовський, 18-річний сержант В.Шевчук. Обидва нагороджені орденами Слави.
А скільки хоробрих воїнів полягло в боях і ніхто ніколи не дізнається, як героїчно вони воювали. Правда, в музеї зберігаються фронтові листівки «Слава героям вуличних боїв у місті», що виходили у квітні 1944 р., та хто нині знає, про кого і про що в них йшлося. Час розвіює пам’ять про полеглих героїв і лише такі пам’ятки, як діорама в нашому музеї, зберігають навічно згадку про подвиги мужніх бійців. Недарма ж за масовий героїзм у боях за визволення міста від фашистських загарбників почесне найменування «Тернопільських» одержали чотири дивізії, 15 полків, три окремих батальйони і один дивізіон.
– Як на вашу думку, зважаючи на документи, що є в розпорядженні музею, чому гітлерівське командування так відчайдушно трималося за Тернопіль?
– Оточеному шеститисячному німецькому гарнізону запропонували здатися в полон. Але ультиматум про капітуляцію був відхилений. Гітлер особисто закликав будь-що утримувати місто, щоб таким чином виграти час для створення оборонного рубежу під Львовом. За відмову капітулювати фюрер нагородив начальника гарнізону генерала Найдорфа Рицарським хрестом, офіцерам штрафних батальйонів обіцяв відновити чини і звання, всім учасникам оборони надати місячні відпустки. Для підняття духу солдатів та офіцерів на місто скинули кілька скринь з нагородними знаками.
Ясна річ, це посилило відчайдушний опір. В оповитому вогнем і димом місті бої йшли за кожну вулицю, за кожен дім, підвал, поверх. Два радянських кінооператори М.Биков та В.Єшурін, які буквально на лінії боїв знімали згаданий вище документальний фільм «Битва за Тернопіль», фактично увічнили воєнний подвиг не лише радянських солдатів та офіцерів, а й німецького гарнізону, який кілька тижнів героїчно витримував облогу.
У своєму фронтовому щоденнику кінооператор М.Биков записав такі слова: «Сам Тернопіль тепер нагадує Сталінград у мініатюрі… Йдуть жорстокі бої, місцями нас відділяють від німців які-небудь п’ятнадцять-двадцять метрів, і перестрілка йде через вікна, балконні двері, з вишок церков, з готичних бань польських костелів… Місто зовсім зруйноване». Одним з найбільш укріплених опорних пунктів гітлерівців була споруда в’язниці з грубезними стінами, під якими полягла не одна сотня червоноармійців. Але й цю будівлю взяли штурмом, незважаючи на страшні жертви. Дуже дорогою ціною дісталася перемога, про яку 15 квітня ввечері повідомило Радянське інформбюро. Передвеликодна страсна п’ятниця була для Тернополя надто кривавою і руйнівною.
Продовження буде…
Ярослав Гулько / Місто
