Струсів не завжди мав таку назву та у минулому був розвиненим містом.

– Спершу поселення називалося Підбогородичин від назви церкви Святої Богородиці, що була розташована десь на пагорбах над селом, – розповідає  місцевий краєзнавець Марія Брантюк. – Сучасну назву пов’язують з родом Струсів, які володіли цими землями протягом понад 100 років (з початку XVI ст. по 1627 р.). У XVII столітті каштелян Микола Струсь збудував замок в урочищі Чортова Дебра, а також обніс Струсів оборонним муром. З північно-західного боку стояли в’їздні ворота і корчма, хазяїн якої збирав мито за в’їзд. В льохах корчми, окрім харчів, зберігався чималий запас стрільного пороху на випадок ворожого нападу. Сам Струсів на той час вже був містечком і мав Магдебурзьке право. В центрі була ратуша, ринкова площа, двічі на рік відбувалися ярмарки.

Сьогодні це важко уявити. На жаль, не зберешлися ні замок, ні ратуша, ні ринкові будівлі, ані сама ринкова площа. Виною цьому війни й ворожі нашестя. Але, незважаючи на все, у Струсові достатньо всього, щоб і досі чарувати мандрівників.

Першим об’єктом, що притягує погляд ще на під’їзді до села – височенний, увінчаний хрестом шпиль костелу Святого Антонія. Збудований у 1903 році в неоготичному стилі, він домінує над навколишнім ландшафтом. У минулому на його місці теж вирувало життя, адже під час риття фундаменту для храму знайшли знаряддя праці епохи палеоліту. Костел видно чи не з будь-якої точки села та  в околицях. Він напрочуд мальовничо вписується в навколишній пейзаж. Безумовно, це  архітектурна окраса села, а також діючий храм римсько-католицької парафії. Всередині зберігаються роботи видатного струсів’янина, скульптора Йосифа Земського, витесані із суцільних шматків дерева.

А ще мандрівникам варто побувати в урочищі Чортова Дебра. У давнину там був замок  власників цих земель – родини Струсів. Замку давно нема, але в цій місцевості знаходиться храм Святого Миколая ЧСВВ УГКЦ, збудований наприкінці XVI століття. Дивлячись здалека на чисту й охайну білизну його стін, важко повірити, що колись це була лише невеличка церква, витесана в скелі двома ченцями-василіянами. І ще важче повірити, що ця первісна підземна каплиця досі існує, схована під куполом нової будівлі. Зберігся не лише витесаний в скелі храм, потрапити в який можна зсередини монастиря, а й частина підземного ходу. За різними версіями, цей тунель вів чи то до Теребовлянського замку, чи до замку Струся, або ж виходив десь у лісі і був порятунком для селян під час татарських набігів. Оскільки тунель закінчується обвалом, точно перевірити це зараз неможливо. Він і досі береже свої таємниці для майбутніх дослідників. Недалеко від церкви серед лісу знаходяться рештки давнього кладовища. Його неважко знайти – прадавні надгробки видно між деревами з лісової дороги, що веде до дитячого табору «Зорепад». А на «десерт» для туриста – заворожуюча панорама.

Чудова архітектурна пам’ятка – графський палац XVIII століття, розташований в сільському парку. Побудований у стилі ампір, палац є двоповерховим і має два фасади. Перший з них має шість колон і увінчаний трикутним фронтоном. Другий же через нерівномірний рельєф розміщений на підвищенні, тому має балюстраду і двобічні сходи. З цього боку також є шість колон, на яких тримається балкон. Заклала палац разом із парком графиня Ляцкоронська – нова власниця села. Центральна доріжка парку – Липова алея теж є напрочуд пам’ятним і красивим місцем. Вона веде крізь парк до річки. Сьогодні на цій території розташована школа-інтернат. Її будівлі сполучені з палацом теплим переходом. Раніше у палаці були житлові приміщення для вихованців закладу. Тепер же у школі вистачає власного гуртожитку, а, крім того, графська садиба потребує капітального ремонту й реставрації. Поруч з палацом у парку стоїть пам’ятник Тарасу Шевченку. Також тут росте ботанічна пам’ятка природи місцевого значення – «Сосна австрійська». Це здоровенне дерево віком понад 250 років та висотою приблизно 20 метрів – вище за триповерхову школу-інтернат, поряд з якою росте. Прикореневий стовбур цієї сосни розділяється аж на вісім менших стовбурів, які тягнуться високо в небо. Статусу пам’ятки «Сосна австрійська» набула у 1969 році.

По сусідству – ще одна культова споруда. Церква Святого Миколая, де сьогодні проводять богослужіння віряни  УПЦ КП. Цей храм на місці старого дерев’яного збудував на початку 20 століття парох Микола Цегельський – видатний церковний і громадський діяч в Галичині, греко-католицький священик. Його син Микола Цегельський разом із іншим струсівчанином Миколою Конрадом був канонізований Папою Римським до лику святих.

Як влучно зауважує Марія Брантюк, ці три струсівські храми утворюють своєрідний трикутник, який служить символічним захистом села.

Поруч в центрі села на місці колишньої торгівельної площі, де 2 січня 1944 року відбулися масові розстріли українців, стоїть загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, що носить ім’я видатного поета Степана Будного. На її фасаді висить меморіальна дошка в пам’ять про жахливу трагедію. Будучи в Струсові, варто відвідати й старе польське кладовище. Воно приваблює око майстерно виготовленими скульптурами у вигляді ангелів,  святих та різних символічних персонажів. Автором багатьох скульптур є вже згаданий місцевий скульптор Йосиф Земський. Поряд з польським, розташований і єврейський цвинтар. Під час Другої світової війни німці тут розстріляли євреїв, які мешкали у Струсові. Їх поховали у братській могилі. У музеї Струсівської закутини зберігається карта, яка свідчить про те, що у 30-х роках XX століття центр села був заселений євреями. Все, що зараз нагадує про неї – це двоповерхова синагога, що доволі непогано збереглася. Хоча вікон-дверей, як і будь-якого внутрішнього оформлення, давним-давно немає, цегляні стіни і досі міцно тримаються завдяки використанню особливого будівельного розчину з додаванням яєць.

Охочі ближче познайомитися з історією Струсова можуть відвідати краєзнавчий музей Струсівської закутини. Зовні він виглядає геть непоказно – звичайна старезна хатина, яка потребує ремонту. Однак в ньому можна знайти багато інформації про минуле села, його знаменитих уродженців та жителів (поетів Степана Будного та Адріана Іванчука (в’язня «Берези Картузької»), родину Ситників-Сліпих (Родіон Сліпий – лікар УСС, автор багатьох медичних праць, Ольга Сліпа – жінка, перша перекладачка англійських повістей в Україні, зокрема Джона Кервуда, Шарлоти Бронте, пластунка, Ольга Сліпа – дочка, лікар УПА, краєзнавець, ініціатор створення музею Струсівської закутини), родину Гірняків (Никифор Гірняк-отаман УСС, Юліан Гірняк – професор кінетичної хімії, автор першого підручника з хімії для шкіл України, Йосип Гірняк – актор театру Леся Курбаса «Березіль», дисидент, творець українського театру у Нью-Йорку), родину Цегельських, в тому числі Катерину Зарицьку, першу голову українського Червоного Хреста, священномучеників Миколи Конрада та Миколи Цегельського та інших).

А в Будинку культури розміщений музей славнозвісної Струсівської заслуженої капели бандуристів «Кобзар», відомої не тільки в Україні, але й далеко за її межами.

Розказувати можна ще дуже багато, проте, ясна річ, краще самому приїхати й роздивитися усе на власні очі. Струсів завжди гостинно приймає гостей.