#ШоТам розповідає, як 25-річний військовий Маркіян Красно доводить — навіть під час війни можна залишатися вірним своїй справі.

Маркіян Красно

військовий, який у вільний час готує і веде кулінарний блог

Консерви — це добре, але борщ — краще

Контракт я підписав ще до повномасштабного вторгнення. Десь рік прослужив під більш-менш мирним небом, а вже 24 лютого о четвертій ранку мені подзвонили і сказали збиратися на виїзд. До кінця не вірив — думав, може, помилка чи навчальна тривога. Але коли приїхав на місце служби, зрозумів: усе по-справжньому, без жартів. 

Командир сказав: «Присягу здавали? Тоді вперед». Так ми стали на захист Київщини, а потім поїхали в ротації вздовж кордону — туди, де наступав ворог.

На службі їсти теж хочеться, бажано не одні консерви та сухпаї. Нас поселили в хату — знаєте, як у мемі: «Є духовка, два крісла — що ще дітям треба, щоб жили ідеально?» Дехто з місцевих приносив туди продукти: цибулю, моркву, буряк, тушонку, капусту. Тут уже комбінація борщу виникла сама по собі, тому його й зготував. 

Бувало таке, що побратимам після виїзду лінь щось готувати, а я люблю смачно поїсти — так і почав куховарити «на хату». Не як кухар на цілу роту чи батальйон, а тільки для своїх, бо я, як і вони, — стрілець на службі. 

Перша страва, перша поразка і перша любов — до десертів

Коли у когось із побратимів День народження і є можливість готувати, роблю тортики, запікаю м’ясо і ще щось смачненьке. Колеги навіть жартують, що куховарю краще, ніж їхні дружини. Але хто це каже — не скажу.

Любов до готування їжі з’явилася у 12 років. Я дивився «Все буде добре», тоді в Україну тільки приїхав Ектор Хіменес-Браво і показував свої рецепти. Я захопився передачею й попросив маму приготувати те саме, а вона сказала: «У мене немає на це часу. Городи, кури, свині…». От я й вирішив, що сам усе зроблю.

Дістав з полиці величезну книгу «Енциклопедія кулінарії». Включив свою «радянську пічку-крематорій» і спробував повторити рецепт Ектора. Спершу не вийшло, тож я почав із простішого. Готуючи дедалі більше, з часом зрозумів, що найбільше люблю кондитерку.

Вафельний торт у бліндажі та «Наполеон» з печі

Публікувати відео в інстаграм почав торік. Зняв просто «по приколу», і людям сподобалося — так я створив фуд-блог lab.cook. Тоді вже купив усе кухонне приладдя: міксер, блендер, комбайн, духовку. Буває, що їду в ротації на два-три місяці, і там немає можливості готувати. А возити техніку з місця на місце заморився, тому залишив її в умовному тилу. Коли маю можливість, готую й знімаю наперед.

За п’ять років в армії мені, як і багатьом, буває важко: десь втомився чи зневірився. Я публікую відео, щоб надихнути людей, але й вони мене надихають: коли бачу позитивні коментарі, як люди готують за моїми рецептами, — це гріє душу. Мені весело від того, що я комусь піднімаю настрій, тож знімаю не тільки кулінарні відео, а й розважальні.
 

Найбільше «зайшли» у соцмережах сінабони з черешнею та вишнею — Ектор і ще кілька учасників із шоу «Майстер Шеф» навіть прокоментували їх. Також багато відгуків було на торт «Фрезьє». Я ж більше люблю кавові десерти: торт «Опера» й тірамісу.

Стараюся готувати щось нове й не повторюватися. Більшість рецептів пробую вперше — як-от еклери. Показую чесно, що вийшло насправді. Я самоучка: дивлюся рецепти, комбіную, додаю щось своє. 
 

Найбільше запам’ятав серед усього, що готував, звичайний вафельний торт. Ми тоді були у бліндажі, і не було можливості щось куховарити. Хтось приніс вафлі, а в мене було згущене молоко, але не варене. Я поставив його на буржуйку і помішував час від часу. Десь за два дні воно зварилося, і я зробив для нас з побратимами вафельний торт — усі ним посмакували.

Ще був досвід випікання коржів у печі, коли дуже хотілося «Наполеона», а електродуховки не мали. Тоді я швиденько розкачав коржі, по одному засовував їх у піч і швиденько забирав, щоб не пригоріли. Пластмасовим вінчиком збив крем — і вийшов торт. 

«Якщо щось любиш — просто роби»

Для мене готування їжі — це стиль життя. Я просто цим живу. У дитинстві чув: «Це не чоловіча справа. Іди з кухні, візьми ключа, щось закрути, щось викрути». Але до кулінарії мене завжди тягнуло, і тепер я знаю: це моє. 

Після перемоги обов’язково ще раз піду на «Майстер Шеф». Я вже був там — у підлітковому сезоні, але не пройшов. Хочеться спробувати знову. Ще мрію видати свою книгу рецептів, щоб надихнути інших не боятися починати. Бо якщо любиш щось — просто роби. І не слухайте тих, хто каже, що не вийде.