+1 маленький українець.
Марко Сергійович Притула.

Марко народився того дня, коли Київ був у черговій жалобі за загиблими від російської атаки. Понад три десятки людей, серед яких п’ятірко дітей… це той момент, коли ти навіть радість від появи малюка не можеш відчути сповна, бо серце розривається від болю втрати.
 
 
Бо немає під час такого горя чужих дітей. Це наші діти. Наші сльози. Наш спільний біль.

Поряд з тим, для мене поява Марка, як і будь-якої іншої дитини в Україні, на світ – це щось, що наперекір планам і бажанням ворогів.

Ми були, ми є, ми будемо.
Ми будемо народжуватись попри їхнє бажання нашого зникнення.
 
Будемо співати колискові попри виття сирен.
 
 
І, з Божою поміччю, виплекаємо найсильніше покоління українців – загартованих, з хорошою пам’яттю і геном стійкості.

Дякую Катрусі за здійснення спільної мрії та відновлення балансу хлопчиків та дівчаток у нашій сім’ї)). Лікарям за чуйність та турботливість.
 
 
Марку за те, що не створював мамі клопотів під час пологів.
Щира дяка Силам Оборони України за захист нового життя.

Щасливої долі, Марко!
 
 
Як би далі не було складно, але ти народився у найкращій країні на планеті Земля.
 
Тож вирости її гідним сином!