Роман Кавчук народився 6 серпня 1985 року в селі Воля Чорнокінецька, на Тернопільщині. До 2000 року жив і навчався у школі в м. Сургут, на північні Сибіру, де батьки були на заробітках.
В дитинстві Роман тяжко хворів на епілепсію і кілька раз був на межі між життям і смертю. Господня воля була, щоб Роман жив, а ці хвороби і терпіння гартували його дух і волю. У 2000 році Роман переїхав в Україну і тут закінчив середню школу. Далі було навчання в Академії ветеринарної медицини у Львові, де Роман мешкав з 2002 року.
У Романа залишилась дружина Ірина та двоє синів: 18-річний Віктор та 5-річний Домінік – Давид. Роман працював у Львові, довелось побувати на заробітках за кордоном – в Іспанії та Польщі. Усюди він проявляв сумлінність і старанність до праці та боровся за справедливість. Останнім місцем роботи Романа була міжнародна компанія з продажу автозапчастин, звідки він звільнився і пішов на війну. Роман, не маючи досвіду, швидко опанував нові навички і здобув повагу та авторитет колективу.
З початку повномасштабного вторгнення агресора на територію України 24 лютого 2022 року Роман не зміг залишитись осторонь та розпочав активну волонтерську діяльність. Завдяки його відважності та любові до швидкості, багато людей на тимчасово окупованих територіях України отримували так потрібну їм гуманітарну допомогу, а наші воїни – захисники військову амуніцію та медикаменти.
Роман відмовлявся від легких маршрутів, а їхав туди, куди відмовлялись їхати інші!
Спогади про волонтерство від друга – Андріяна:
«Роман був безвідмовною людиною. Якщо не було охочих їхати в „гарячі точки“, Роман завжди був готовим возити людям до окупованої Миколаївщини та Київщини їжу, воду, необхідні речі. Роман казав, що не може сидіти без діла, коли в країні війна. У “Червоному Хресті” возив допомогу у найбезпечніші регіони. Говорив волонтерам, щоб не давали йому у Львові ніяких завдань, завжди був готовий їхати туди, де стріляють і туди, де люди в окупації чекають допомоги. Ми з ним волонтерили. Потім їздили разом по дитячих будинках Львівщини, возили допомогу — продукти, іграшки. Радо відкликався на будь-які волонтерські речі. Кидав все і говорив: “Добре, їдемо”. Отримував задоволення від того, що допомагав наближувати перемогу».
Влітку 2022 старший син Романа Віктор закінчив школу із золотою медаллю і постало питання здобуття якісної вищої освіти, що не мало доброї перспективи в умовах війни в Україні. Прагнучи кращого майбутнього для своїх дітей Роман підтримав рішення Ірини і провів дружину з дітьми за кордон, а сам пішов добровольцем та долучився до лав ЗСУ.
Роман понад життя любив свою дружину і синів, але почуття обов’язку із захисту Батьківщини не дозволили йому поїхати разом з ними. Хто, як не я повинен захищати нашу землю – з такими словами Роман в 7 серпня 2022 року став військовослужбовцем Десантно-штурмових військ Збройних сил України.
Роман хоч і не був великого зросту, але завдяки своїй спритності і кмітливості, був відібраний до числа тих, хто проходив військову підготовку штурмових загонів у Великій Британії. Після повернення в Україну Роман разом з побратимами був скерований на Луганщину, де «на нулі» під Кремінною боронив Україну до кінця свого земного життя.
Спогади побратима Максима (позивний «Дизель») про перший бій:
«Ми тримали оборону на позиції під Кремінною. Розпочався артобстріл і штурм орків. В таку мить не знаєш, як себе поведе людина, хтось падає в паніку, когось клинить. Роман, здолавши перший страх, взяв ініціативу в свої руки, скомандував заряджай, почав гатити з кулемета, а побратими подавали набої. Ту атаку ми успішно відбили, без поранених та втрат. Після того бою Роман вперше відчув справжній адреналін, який ще більше додав відваги і сили».
13 березня 2023 року близько 10 години під час виконання бойового завдання поблизу села Діброва на Луганщині Роман отримав тяжке поранення голови та правого плеча внаслідок атаки рашистського дрону. Завдяки хоробрості побратимів під шквальний мінометний та артилерійський обстріл рашистів був евакуйований до шпиталю. На жаль, поранення виявилось смертельним. Провівши п’ять днів у комі, 17 березня 2023 року о 18.00 Роман Кавчук, позивний «Тінь» покинув своє земне життя і полетів до Бога!
Спогади від побратима Андрія про обставини загибелі Героя Романа:
«З 1 березня ми були на позиції під Дібровою, на Луганщині. 14 березня нас повинні були замінити, а напередодні 13 березня ми мали тяжкий бій. Нас атакували рашистські дрони під постійні мінометні та артилерійські обстріли. Роман з побратимами тримали позицію і успішно збили два дрони. Третій дрон не змогли дістати. Роман рвався перебігти в сусідній окоп, звідки можна було краще стріляти по дрону, але в умовах обстрілів то було дуже небезпечно. Нам в перший раз вдалось стримати Романа, але він розумів, якщо не збити дрон, можемо полягти там усі. Роман виліз з укриття і рвонув вперед до окопу. В цей момент дрон скинув гранату «вог», яка вибухнула на голові Романа, поранивши голову та плече. Позицію ми втримали, атаку відбили, ціною життя Романа. Інших загиблих чи поранених в тому бою не було.
Спи спокійно, побратиме. Назавжди в строю!».
***
Пам’ятаємо про Героїзм Романа Кавчука «Тіні» та інших Героїв України!
Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх… (Іоана 15:13).