Знищують наші території, вбивають військових та мирних людей.

Пережитими жахіттями війни захисник з Лановеччини Микола Нилович Демчук подівся з Lannews. 

Історія воїна вражає, адже будучи напівпритомним, з відірваною рукою, він зумів вибратись з-під землі та проповзти до своїх побратимів понад 500 метрів.

Артилерійські постріли, свист ракет, снарядів того дня стали такими безперервними, що воїнам, які розташувалися на постах, стримуючи натиск ворога, позакладало вуха. Вже кілька днів над позиціями українських захисників цілодобово висіли дрони, відслідковуючи рухи техніки і солдат. Майже тиждень не вдавалося нападникам захопити черговий пункт, тож того дня вони спрямували на Катеринівку шквал вогню.

Пост Миколи з побратимами розташувався під мостом. В якийсь момент вони відчули, як щось важке вдарило в конструкції мосту, і він за секунди розлетівся на різні боки. Пораненим, контуженим воїни надали допомогу, Миколі наклали турнікет.

Після першого прильоту повторився другий. Здригнулася навколо земля, щось гостро шпигнуло Миколу в ліву руку, але він нічого не встиг зрозуміти, бо його повністю засипало здибленим ґрунтом. Воїни, які вціліли після обстрілу, не виявили ознак життя у присипаного побратима і відійшли, забравши поранених.

Від холоду Микола прийшов до тями і почав видряпуватися з-під завалу. Ліва рука висіла вздовж тіла на смужках закривавленої шкіри, з правої також стікала кров, але він не відчував болю, просунувшись 500 метрів до своїх.

Миколу перев’язали, а до свідомості прийшов у лікарні Гірського, звідти воїна перевезли до госпіталя у Дніпрі.

Захисник жахливі події війни згадує, як страшний сон. У ці червневі дні він зустрів свій день народження. За 38 років уродженець Грибови вже мав певний життєвий досвід, свої переконання.

Здобувши професію будівельника, відслуживши в армії, одружився і разом з коханою дружиною Марією осів у Краснолуці, де дружно облаштовували своє сімейне гніздечко. В молодої сім’ї народилося дві доні – Настуся і Даринка, яким тепер 14 і 13 років.

У 2015-2016 роках Микола брав участь у бойових діях на Сході України в АТО. Волноваха, Новотроїцьке – ці пункти жорстоких боїв на Донеччині переживав разом із земляками Сергієм Кондратюком, Михайлом Кравчуком. Після завершення того етапу боротьби з російськими агресорами працював будівельником у Києві та за межами України, в Польщі.

З початку повномасштабного вторгнення росії, 25 лютого прийшов до військкомату і з 9 березня був зарахований в тероборону до роти охорони. Уже 10 травня у складі 24 артилерійської бригади був скерований на Луганщину.

З того часу почалися страшенно важкі дні для його дружини. Жодної звістки від чоловіка, ні разу не виходив на зв’язок. Безсонні ночі, серце наповнене тривогою.

24 травня Марійка почула голос чоловіка – Микола передзвонив сам після повідомлення з госпіталю: «Живий. Залишився без руки, друга пошкоджена…». Ридала після дзвінка, але дякувала Богові, що живий. А ще через два дні повідомив, що його відправляють до Тернопіля, в обласну лікарню.

Уже перебуваючи в медзакладі, чоловік не міг спати. У нього були побиті ноги, обпалене обличчя, скаржився, що болить рука, якої немає.

Крім рідних, допомогу й підтримку родині Демчуків надали односельці з Грибови і Краснолуки, воїни з роти оборони, телефонують друзі з-за кордону.

Миколу прооперували в лікарні і направили в реабілітаційний центр у Львові. Попереду – ще довгий час лікування і пошуки протезів, які зможуть замінити, в певній мірі, втрачену руку.

У цьому осторонь не залишаться ні волонтери, ні всі добрі люди, адже Микола Демчук, як і тисячі його побратимів, жертвують своїм життям заради нашого спокійного життя. І якби не втрачена рука, він знову готовий був би після поранення, йти добивати ненависного ворога.

З такими незламними синами Україна переможе!